Spis treści

Статтю присвячено дослідженню механізмів фразеотворення, які найчастіше відбуваються як метафоризація та метонімізація. Приділено увагу специфіці цих процесів. Розглянуто різні погляди на процеси метафоризації, метонімізації та символізації. З'ясовується роль символу під час фразеотворення.
Ключові слова: фразеологічна одиниця, метафора, метонімія, символ, еталон, концепт, прототип.

This paper is devoted to survey of phrase construction mechanisms, which are often realized as metaphorisation and metonymisation. Attention is focused on those processes specificity. Different points of view on the metaphorisation and metonymisation processes are discussed. The role of symbol in phrase construction processes is cleared. 
Key words: phraseological unit, metaphor, metonymy, symbol, etalon, concept, prototype.

Проблема символу належить одночасно до кола філософських, культурологічних і лінгвістичних, вона пов'язана з розумінням природи мови, із проблемою власне розуміння як процесу. Представники різних шкіл як у філософії, так і в лінгвістиці пропонували свої гіпотези щодо природи символу [огляд праць, присвячених символу, див.: Лосев 1976: 320 – 359; Дмитренко 2001: 216 – 257].

Мета цієї праці з'ясувати роль символу у фразеотворенні, передумови виокремлювання символізації як самостійного процесу поряд з, наприклад, метафоризацією та метонімізацією. З огляду на це, необхідно розв'язати низку насамперед термінних проблем та з'ясувати взаємовідношення метафори (метонімії) та символу. Однак розбіжності в інтерпретуванні певних явищ як символів чи метафор / метонімій зумовлено здебільшого термінним чинником. Заувагу П. Іванишина щодо символічної школи можна поширити загалом на дослідження символу та метафори: "кожен критик у межах цієї школи прагне висунути й обґрунтувати власну концепцію (звідси плутанина в термінології: символ, метафора, семантика і т. п.)" [Іванишин 2001: 19].

Розрізнення метафори та метонімії – це типологія, яка ґрунтується на використовуваному типі інформації, що лежить в основі цих, насамперед, когнітивних механізмів (традиційно метафору, метонімію визначають як фігуру мови [Ткачук 2002: 64, 65], в межах когнітивної лінгвістики акцентують увагу на тому, що це механізм мовлення [Арутюнова 1990: 296, 300]). З когнітивного погляду "операція, що відбувається під час породження та розуміння метафори, полягає у взаємодії двох різних понятійних сфер (ментальних просторів, фреймів), завдяки чому ідея, що метафоризується, наділяється новими уявленнями та асоціативними зв'язками, збагачується" [Кобозева 2001: 138]. Метафорі властиве порушення категоріальних меж [Миллер 1990: 263]. Під час метонімії (куди зараховують і синекдоху) когнітивну операцію виконано в межах однієї понятійної структури за Дж. Лакоффом чи одного фрейму за І. Кобозевою та А. Барановим, В. Добровольським [див.: Кобозева 2001: 138]. Це твердження потребує певних уточнень щодо фразеотворення, під час якого у певних випадках відбувається поєднання метафор та метонімій із символами, які своєю чергою постали на основі певних когнітивних процесів. Так, когнітивісти вважають, що метонімія використовує асоціацію суміжності, однак ця суміжність не ґрунтується на відношеннях між інтралінгвістичними семантичними властивостями (як це визначає європейська структурна семантика), однак, без жодного винятку, спирається на позамовні ментальні репрезентації, тобто на два концепти, залучені до процесу метонімії [Blank 1996]. Перетворення виглядає і його визначають як метонімічне фокусування (metonymical focussing) на одному учасникові в схемі події, проте концептуально залучено всю подію [Dirven 1996]. Ці побудови моделей метонімії в межах концептуальної інтеграції («також відомої як "змішування" чи "розумове зв'язування" ("mental binding"), яка є основною розумовою дією, чиї стандартні структурні і динамічні властивості застосовуються у багатьох розумових ділянках і діях, з метафорою і метонімією включно») [Turner, Fauconnier 1998]. М. Тернер та Ж. Фоконьє наводять низку прикладів, які свідчать про взаємодію метафори та метонімії [Turner, Fauconnier 1998].

Ще Е. Сепір писав, що "...система культурних моделей тієї чи іншої цивілізації фіксується в мові, яка виражає цю цивілізацію" [Сепир 1960: 177]. З таким поглядом певним чином зіставні ідеї Дж. Лакоффа про те, що метафора не фігура мовлення, а режим думки, який визначають систематичні відображення від ділянки-джерела на ділянку-мету. Одним із важливих принципів відображення Дж. Лакофф вважає принцип інваріантності, який полягає у тому, що метафоричні відображення зберігають когнітивну топологію ділянки-джерела [Lakoff 1992]. З прикладів, поданих Дж. Лакоффом, зрозуміло, що йдеться про змогу вербалізувати уявлення, пов'язаних з так званим абстрактним концептом, у термінах ділянки-джерела. Низка метафор свідчить не лише про "збереження" топології ділянки-джерела, а й про те, що 1) для метафоричного асоціювання об'єктів необхідною умовою є наявність низки подібностей чи, іншими словами, певний збіг топології зіставлюваних об'єктів. Під час метафори 2) увага начебто фокусується на одному з атрибутів (про це свідчить традиція подання дефініції метафоричного слова у словниках), однак для того, щоб відбувся процес метафоризації, прототип джерела повинен містити й інші атрибути, які "підтримують" основний, вони традиційно його супроводжуватимуть. В. Ужченко наголошує на складності метафоричної основи, "її важковловимості, на багатстві асоціацій під час перенесення" [Ужченко 2003: 115]. Атрибути певного об'єкта (за широким розумінням терміна) поділяють на притаманні йому (реальні) та приписані [див.: Бирдсли 1990: 208]. Власне змога приписати об'єктові певні атрибути залежить від багатьох причин, серед таких С. Неклюдов називає функціонально-семантичний вигляд [Неклюдов 2002: 28], а також звертає увагу на "циркуляцію ознак між об'єктами одного міфологічного класу" [Неклюдов 2002: 28, 29]. Зокрема, коли йдеться про зоосимволи (чи метафору, на основі якої вони постали) значущою є належність до частини простору, яка визначає маркованість атрибутів. Виокремлення одного атрибута (фокусування уваги на одному атрибутові) властиве лише певним номінативним процесам, зокрема синекдосі [див.: Потебня 1990: 164].

Нижчеподаний приклад аналізу метафори якнайкраще, на наш погляд, ілюструє збіг топологій ділянки-джерела та ділянки-мети, наявність декількох потенційно зіставних (асоційовних) атрибутів: (1) «"Сливою" у колі Я. А. (Якова Абрамова – О. Л.) було прийнято називати всяке явище з атрофованою, розмитою структурою, позбавлене визначальних ознак, звичайно, в тому разі, якщо ці ознаки передбачено, вони суттєві для його природи <...> Важко сказати, як утворилося це нове значення у слова "слива", ще не вміщене до жодного словника. Ймовірніше, долучилася хибна етимологія, що пов'язує "сливу" із значенням "зливатися", "злив", проте можливо, що відіграло роль й невизначене забарвлення самої ягоди, в якому злились відтінки синього, бордового, голубого, фіолетового, коричневого, одним словом, «сіро-буро-малинового» (мабуть, більш наочно, ніж в образі сливи, цей універсальний колір не уявити)» [Эпштейн 1991: 235].

Дотичною до метафоризації та метонімізації є проблема символу / символізації. Дослідники відзначають, що символ є "багатосмисловий конвенціональний мотивований знак" [Шелестюк 2001: 50]. Однак така багатозначність спостережна насамперед на фразеологічному матеріалі. На жаль, тлумачні словники послідовно не фіксують символіки значень слова в різних дискурсах. Словники інших типів переважно не диференціюють символіку слова і символіку речі. Специфіка фразеологічного символу полягає не лише в його багатозначності, але й у тому, що сформований він на основі комплексу уявлень, який можна описати, зокрема, як перелік атрибутів. С. Виноградова переконана, що «саме ознакові параметри здебільшого виявляються тією основою, на якій будується символізація фактів та явищ реального світу» [Виноградова 2002: 32].

Як відомо, Ч. Пірс виокремив три типи знаків за зв'язком позначника з позначуваним. Ю. Шатін вважає, що існує «певний зв'язок між типологією знаків Ч. Пірса і такими важливими способами утворення вторинних значень в природних мовах, як метафоризація, метонімізація і символізація» [Шатин 2001]. Аналізуючи погляди Ч. Пірса, Р. Якобсон зазначає про символ: «жодної фактичної близькості між іменником car 'автомобіль' і транспортним засобом, яке має таке найменування, зовсім не потрібно». І далі: «Суміжність між двома компонентами, що складають символ, «можна назвати приписаною (imputed) властивістю», як вдало зазначив Пірс у праці 1867 р.» [Якобсон 1985: 322]. Надзвичайно важливим видається заувага Р. Якобсона про те, що «не йдеться про три категоріально автономні типи знаків, а лише про різну ієрархію, приписувану типам відношень, які взаємодіють, між signans i signatum цих знаків, і в дійсності спостерігаються такі проміжні варіанти знаків, як символіко-іконічні, іконічно-символічні тощо» [Якобсон, 1985: 322].

Для розмежування явищ символу та метафори використовують функціональний параметр: "символи не можуть зайняти позицію предикату. Вони вказують на певний смисл, але не застосовують його для характеризації іншого ("стороннього") об'єкта" [Арутюнова 1990а: 24]. Н. Арутюнова твердить: "якщо образи складаються, то символами стають, до символу підносяться, піднімаються, виростають, розростаються» [Арутюнова 1990а: 26]. З огляду на такий постулат, виникає логічне запитання, яке мовне явище здатне до цієї дії (ставати символом, підноситися до символу тощо), який механізм такої дії? Існує дещо інший підхід до цієї проблеми, у межах якого визнають зв'язок символізації з метафоризацією та метонімізацією [див.: Шпет 1989; Миллер 1990: 253 тощо]. Е. Шелестюк вбачає подібність символу до метафори і метонімії у транспозиції імені прямого значення; у перенесенні властивостей вихідного значення на похідне; в єдності механізмів перенесення – «за подібністю і за «суміжністю» і мотивованість переносних значень різними видами метафоричних і метонімічних асоціацій» [Шелестюк 2001: 51].

Виходимо з того, що «концепти метафори й символу перетинаються, однак вони не тотожні» [Арутюнова 1990а: 23]. Справді, ім'я певного об'єкта може функціонувати і як метафора, і як символ. Ця функція стає очевидною в контексті. Певний об'єкт стає джерелом метафори, бо його концепт (вужче – прототип) містить необхідні атрибути. Аналогічна вимога стосується й символу, що виникає на основі метонімії (спостережна "суміжність") чи метафори (смисловий зв'язок, чи "подібність"). Єдине, в чому збігаються погляди всіх дослідників: символ – це знак, який наділений певними відмітними властивостями. Погоджуючись із спостереженням Н. Арутюнової про те, що в основі метафори й символу лежить образ [Арутюнова 1990а: 22], тобто певна прототипна інформація, зауважмо, що ця інформація залучається до метафори чи метонімії, внаслідок яких і виникає символ.

Проблема символу, що наявний у фразеологічній одиниці, камінь спотикання традиційної семантики. Наприклад, М. Копиленко та З. Попова зазначають, що "...відмінність символічного значення від інших видів конотативних семем полягає в тому, що воно з'являється не в результаті розвитку семеми Д1 у семему К1 на основі її семантичного складу , а в результаті існування в певному суспільстві в певний час деяких ритуалів, деяких символічних дій з тими чи іншими предметами" [Копыленко, Попова 1989: 53; див. також: Черданцева 1988: 85]. Тим самим автори визнають абсолютно різні шляхи виникнення так званого конотативного та символічного значень. З погляду когнітивної лінгвістики, яка інтерпретує фразеотворення як процес, здійснюваний на основі знань, але не значень, цієї суперечності не існує, бо природа творення фразеологічних одиниць, які містять символи, і таких, в складі яких символів нема, принципово єдина. Власне у разі символічного навантаження одного з компонентів фразеологізму зв'язок зі сферою знань унаочнено тим, що в сфері значень немає натяків на підґрунтя переосмислення.

Т. Черданцева називає символізацію окремим процесом, відмінним від «фігур мовлення» ("в основі мотивованості ідіом лежать не лише фігури мовлення, але й інші засоби, не пов'язані прямо з образами переосмислення. Одним із таких засобів є символізація" [Черданцева 1988: 84]). Розглядає у своїх працях проблему символу В. Телія, яка вважає, що "в ідіомах часто в тропеїчну основу залучено символи чи еталони, які в цьому випадку точніше було би назвати квазісимволами і квазіеталонами, бо вони, будучи залученими до ситуації, описуваної буквальним значенням, грають ніби дві ролі – і реальне позначуване, й "ім'я", що заміщує реальність" [Телия 1996: 92].

Важливу проблему становить дослідження механізмів фразеотворення, а саме поєднання метафоричних та метонімічних принципів [див.: Turner, Fauconnier 1998]. Ще О. Потебня писав про «суміщення тропів», а саме метонімії та метафори [Потебня 1990: 164]. Дослідники зазначають, що у процесі фразеотворення відбувається "паралельне поєднання компонентів-метонімій і компонентів-метафор: мідний (метафора) + лоб (синекдоха) = мідний лоб (?), бити (метафора) + по кишені (метонімія) = бити по кишені (?)...). Очевидно, основний семантичний чинник буде визначатися тим, який компонент визначається дослідником за домінуючий у формуванні загального змісту ФО" [Ужченко, Авксентьєв 1990: 111 – 112]. На наш погляд, фразеологізми, збудовані за моделлю атрибут + об'єкт, дають змогу припустити вторинність атрибуту, необхідно мати об'єкт, якому б такий атрибут можна було надати. Ймовірно, під час фразеотворення відбуваються саме послідовні процеси з огляду на те, що, наприклад, компонент кишеня зберігає «переносне значення» в низці фразеологічних одиниць: укр. [аж] свистить (гуде) у кишені у кого 'у кого-небудь зовсім немає грошей' [СУ]; вивертати / вивернути (витрусити) кишені 'витрачати всі гроші' [СУ]; заглядати (зазирати) в кишеню чию 'жити на чиємусь утриманні, залежати матеріально від когось' [СУ] тощо.

На наш погляд, доцільно розрізняти метафору чи метонімію на рівні принципів (метафоричних та метонімічних) творення фразеологізму загалом та метафору й метонімію на символотвірному рівні (тобто зважаючи на основу виникнення компонента-символу, який входить до фразеологізму). ФО містять численні компоненти-символи, які самостійно постали на основі метафори, метонімії тощо, тобто в цьому разі маємо справу з низкою ментальних операцій. У процесі фразеологізації результувальний фрейм може бути експлікований на вербальному рівні термінами лише концептуального простору-джерела (1) або на вербальному рівні спостерігатиметься поєднання термінів обидвох концептуальних просторів, що взаємодіють (2). Наприклад: (1) укр. підбирати / підібрати віжки 'впливаючи на кого-небудь, посилити вимоги, суворість' [ФСУМ: 630]; ловитися / впійматися на гачок (на вудочку) [ФСУМ: 447], закидати / закинути вудку (гачок, гака) [ФСУМ: 307]. У прикладах ловитися / впійматися на гачок (на вудочку, закидати / закинути вудку (гачок, гака) усі компоненти належать концептуальному просторові-джерелу (сфері рибальства); (2) до фразеологізму баламутити голови кому 1) 'дурити, морочити когось', 2) 'підбурювати на погані дії, вчинки, кого-небудь' [ФСУМ: 17] входить компонент голова, який належить концептуальному просторові Людина, а баламутити – концептуальному простору Вода. Зіставмо фразеологічні одиниці з однаковим компонентом гострити: укр. гострити (нагострювати, точити) ніж (ножа, меч, сокиру) на кого – що 'замишляти що-небудь, виношувати підступні плани проти кого-, чого-небудь' [ФСУМ: 193]. Образність цієї ФО ґрунтовано на інформації про етап, що передує використанню холодної зброї чи певних знарядь праці. Фразеологізм має широку семантику 'замишляти що-небудь', тобто чітко не визначено сфери. Усі терміни належать ділянці-джерелу. Аналогічно: укр. гострити / нагострити перо 'підготовлятися до писання (перев. про письменників)' [ФСУМ: 192, 193], де компонент символ перо вказує на відповідну концептосферу. Якщо як вихідний розглядати концепт Перо, то він міститиме фрейм гострити, іншими словами, існують зв'язки між ментальними репрезентаціями об'єкта і дії. Однак перо внаслідок метонімізації є як вербальним, так і візуальним символом передусім праці письменника. Власне семантика подібних фразеологізмів зіставна з семантикою т. зв. вільних словосполучень.

Дослідники фразеології все більше схиляються до думки, що «мовці творять деякі фраземи незалежно від існуючих вільних словосполучень, а тому, очевидно, і без опертя на готове значення останніх» [Жуйкова 2004: 72]. Наприклад, язик у мовних картинах світу традиційний метонімічний символ мовлення, його знаряддя, зброя, тому укр. гострити (острити) / нагострити язик 1) 'готуватися влучно і дошкульно висловлюватися', 2) 'говорити дотепні й дошкульні слова' [ФСУМ: 193]; пор. гострити очі на кого 'кокетливо поглядати на кого-небудь' [ФСУМ: 193]. Отже, формує значення фразеологізму символ. У нижчеподаних прикладах до складу одиниць входять компоненти, які окрім того, що експлікують концептосфери, залучені до вербалізації (ділянка-джерело вербалізації ФО гострити ножа професійна діяльність, а фразеологізму гострити кігті – прототипні уяілення про поведінку тварин), фокусують увагу на певному аспекті, формуючи таким чином значення одиниці: укр. гострити кігті (нігті) на кого – що 'хотіти, прагнути заволодіти ким-, чим-небудь, захопити когось, щось' [ФСУМ: 192] чи укр. випускати (розпускати) / випустити (розпустити) пазурі (кігті) 'виявляти ворожість, нетерпимість до кого-небудь або готовність дати відсіч комусь' [СУ] (образність останнього з наведених прикладів зооморфна). У фразеологічній картині світі кігті – це знаряддя, яке щось утримує (укр. вирватися з рук (з лап, з кігтів, з лабетів) чиїх, чого і без додатка 'врятуватися, звільнитися від кого-, чого-небудь; позбутися залежності від когось, чогось' [СУ]. Зуби асоціативно сприймаються, зокрема, як знаряддя агресії: гострити (острити, точити) / нагострити (наточити) зуби 1) на кого, проти (супроти) кого 'прагнути заподіяти кому-небудь прикрість, шкоду, зробити неприємність', 2) на кого – що 'посягати на кого-, що-небудь', 3) нащо 'прагнути мати вигоду з чого-небудь' [ФСУМ: 193]. Значення ФО гострити кігті (нігті) на кого та гострити (острити, точити) / нагострити (наточити) зуби зіставні, але не тотожні: спільним є уявлення про них як знаряддя агресії, однак функція знарядь є відмінною, залежно від неї й модифікується значення. Прикметник гострий у прямому значенні поєднується із соматизмами зуби, кігті (нігті), лише у переносному – укр. гострий язик 1) 'дотепна, влучна або дошкульна мова', 2) 'здатність говорити дотепно, влучно або дошкульно' [СУ]; гостре (загостре) слово 'висловлена ким-небудь образа; щось дуже неприємне' [СУ], гостре око у кого 'хтось добре бачить; спостережливий, кмітливий, пильний і т. ін.' [СУ] тощо.

Найчастіше інтеграція термінів принаймні двох змішуваних концептосфер відбувається в разі наявності у фразеологізмі метонімічних символів-соматизмів: укр. розв'язати / розв'язувати язик (язика, рота, мову) 1) 'почати голосно говорити після мовчання'; 2) 'призвести до невимушеної розмови, бесіди' [ФСУМ: 746]; голова варить у кого, чия 'хто-небудь розумно, чітко міркує; хто-небудь розумний, кмітливий' [ФСУМ: 181]. Використання термінів лише концептуальної сфери-джерела маємо у фразеологічному синонімі: укр. казанок (баняк, макітра) варить у кого, чий (чия) 'хто-небудь розумний, кмітливий, добре розуміє що-небудь, орієнтується в чомусь' [ФСУМ: 361].

Використання символів у фразеологізмах спричиняє, з одного боку, скорочення коду, бо символ позначає певну «ідею», з другого боку, символ у багатьох випадках ускладнює ФО національно-культурною своєрідністю. "Тенденція до економії скрізь породжує "ритуалізацію" мислення людини та її мовної поведінки. Зусилля заощаджують лише там, де проблемну ділянку чітко структуровано, а поведінку регламентовано. Фрейми й прототипи фактично є одним із засобів заощадити зусилля, оскільки це "ідеалізовані когнітивні моделі" [Lakoff 1987] і зводять практично будь-яку унікальну ситуацію до стандарту, в якому втілено попередній досвід людини" [Баранов, 2003: 301]. Отже, якщо метафора (метафоризація) чи метонімія (метонімізація) – це механізми, за якими відбуваються певні ментальні процеси, то термін символізація доцільно вживати як такий, що охоплює різні типи ментальних дій, які приводять до створення символів, зокрема мовних. Дослідження фразеологічних одиниць з компонентами символами чи еталонами повинно дати цінну інформацію як з'ясування механізмів фразеотворення, так і для вивчення, зокрема, українського лінгвокультурного простору.