Spis treści

Когнітивні дослідження фразеологічних систем представлені працями низки дослідниківi. Важливим етапом у розвитку когнітивної фразеології стало дослідження міжфреймових відношеньii, тобто почали вивчатися ментальні репрезентації, що лежать в основі, зокрема, фразеологізмів. Когнітивна фразеологія, досліджуючи механізми фразеотворення, залучила когнітивні теорії метафори та метонімії, оскільки серед основних чинників вербалізації у фразеології статус найголовніших одностайно надають метафорі та метонімії. Окрім того, у межах когнітивної фразеології переглянуто чи піддано критиці традиційний погляд на механізми фразеотворення.


Напрямок розвитку сучасної когнітивної фразеології визначили праці Дж. Лакоффа і М. Джонсона, які дійшли висновку, що наше звичайне використання мови значною мірою структурно зумовлюють метафоричні та метонімічні принципиiii. У низці праць представлена критика ідей Дж. Лакоффаiv.

 М. Тернер та Ж. Фоконьє висувають ідею концептуального змішування і багатопросторову модель (many space model – MSM) замість попередньої ідеї про перенесення і дводілянкову модель (two-domain model)v. Ідею концептуального змішування містять і більш ранні праці, присвячені метафорі, так, А.-А. Річардс свого часу (1950 р.) писав, що «в основі метафори лежить запозичення і взаємодія ідей (thoughts) і зміна контексту»vi. Зіставні ідеї викладено у працях А. Баранова, Д. Добровольського, Ю. Карауловаvii. A. Ланглотц погоджується з думкою, що більшість ідіом може бути систематично мотивована на підставі обмеженого й послідовного набору концептуальних метафорviii. Цю думку дослідник уточнює: «Повна концептуальна мотивація залежить від конкретного знання пов'язаного з буквальною сценою. Оскільки концептуальні метафори — відносно абстрактні образні патерни, вони не зумовлюють повної відповідності концептуальні субструктур буквальної ділянки-джерела й ідіоматичної ділянки значення. Ці дрібні відповідності можуть бути встановлені тільки на підставі специфічного енциклопедичного знання, пов’язаного з буквальним значенням»ix.

 Розглядаючи проблеми мотивації фразеологічних одиниць, О. Селіванова виокремлює псевдомотиватиx. Зазначений автор вважає, що фразеологічна одиниця «укручувати гвинтики – “навмисне переконувати кого-небудь у чомусь неправдоподібному; намагатися обдурити когось”…не має концептуального підґрунтя для переінтерпретації, адже правилом регулярної переінтерпретації для такої донорської зони є використання її на позначення впливу, керівництва діями людини»xi. Метафори, пов’язані з діями крутити, плести, плутати, гнути (загинати)xii традиційні для концепту Обман, тому говорити про псевдомотивацію, на наш погляд, неправильно. З другого боку, загалом більшість уявлень наївної картини світу й відповідно вербалізацій можна вважати порівняно з науковою картиною світу псевдомотивованими. У цьому разі доречніше використовувати, на мою думку, терміни прозора і затемнена чи напівзатемнена внутрішня форма, власне такою вона є для мовця. Не можна також погодитися з думкою про те, що «випадковість вибору мотиваторів афективного типу, можливо, є підґрунтям зворотів»: докласти воза; до лампочки; хоч вовків гони; вуха пухнуть; смалити халявки; перепічку сотворити; як Мартин мила; скривитися як середа на п’ятницюxiii. Так, наприклад, фразеологізм перепічку сотворити з кого виник на основі «кулінарної» метафори, властивої вербалізаціям концепту Покарання. Псевдомотивація чи хибна етимологія як додатковий чинник може сприяти «успішній» вербалізації в обраному напрямку.

Окремий аспект фразеотворення наявність у складі фразеологічних одиниць символів. Фразеологічні символи – це невід’ємний складник символів культури, але в межах фразеологічних систем вони набули специфічної навантаженості. Ядрова частина символіки словакомпонента ФО перетинається із його символікою в інших текстах культури, але не тотожна їй. Знаки культури мають певну ієрархічну організацію (у цьому мусимо погодитися зі структуралістським підходом). Рівень мовної та культурної компетенції визначає й такий чинник, як обізнаність з прецедентними текстами та культурними сценаріями. Фразеологічні одиниці відповідають усім вимогам, щоб бути віднесеними до прецедентних текстів. Водночас фразеологізми є знаками, що відсилають до прецедентних текстів (міфів, байок, казок, легенд тощо). І поряд із цим, у своєму складі фразеологізми містять компоненти-символи. Це все свідчить про нашарування культурної інформації. Проблему символу, наявного у фразеологічній одиниці, задовільно не вирішено в межах традиційної семантики. Наприклад, М. Копиленко та З. Попова зазначають, що «...відмінність символічного значення від інших видів конотативних семем полягає в тому, що воно з’являється не в результаті розвитку семеми Д1 (денотативної – О. Л.) у семему К1 (конотативну – О. Л.) на основі її семантичного складу, а в результаті існування в певному суспільстві в певний час деяких ритуалів, деяких символічних дій з тими чи іншими предметами»xiv. Тим самим автори визнають абсолютно різні шляхи виникнення так званого конотативного та символічного значень. З погляду когнітивної лінгвістики, яка інтерпретує словотворення та фразеотворення як процеси, здійснювані на основі знань, але не значень, цієї суперечності не існує, оскільки природа творення, зокрема, фразеологічних одиниць, що містять символи, і таких, у складі яких символів нема, принципово єдина. Власне в разі символічного навантаження одного з компонентів фразеологізму зв’язок зі сферою знань унаочнено тим, що у сфері значень нема натяків на підґрунтя переосмислення. Про відсутність таких «натяків» пише А. Архангельська, розглядаючи багатозначне слово: «Крайні значення можуть і не мати спільних семантичних ознак, залишаючись при цьому значеннями одного й того ж слова. ЛСВ1 дієслова сміятися «видавати сміх» та ЛСВ3 цього ж слова «нехтувати чим-небудь, не зважати на щось, не поважати, не боятися чогось» не виявляють зони перетину семантичних ознак. Семантичний зв’язок між цими ЛСВ простежити доволі складно, навіть якщо припустити наявність імпліцитно виражених інтегральних семантичних ознак»xv.

 Можна погодитися із дефініцією символізації як різновиду опредмечуванняxvi. В. Москвін виокремлює два типи опредмечування: 1) експліцитне (= символізація): река времени (предметний образ ріки як символ абстрактної категорії часу); 2) імліцитне: время течёт (абстрактна категорія часу у предметному образі ріки)xvii. Концептуальним підґрунтям такої «символізації» (а насправді, метафори) є уявлення про плинність часу, концепт Ріка містить відповідну інформацію, відповідний фрейм. У прикладі время течёт концепт-джерело теж має експліцитний вияв – течёт. Й у першому, й у другомуз наведених вище прикладів наявне експліцитне опредмечування, іншого просто не може бути, бо тоді втрачається саме явище. У наведених прикладах река времени, время течёт на вербальному рівні наявні терміни обох уподібнених концептів. Натомість, вирізняємо повне й часткове перенесення термінів концепту-джерела під час фразеотворення. Наприклад, пор. укр. баламутити голови кому 1) ‘дурити, морочити когось’, 2) ‘підбурювати на погані дії, вчинки, кого-небудь’; ловитися/впійматися на гачок (на вудочку), закидати/закинути вудку (гачок, гака). До фразеологізму входить компонент голова, який належить концепту Людина, а баламутити – концепту Вода. У цьому випадку можна було б говорити про поєднання метафоричних та метонімічних принципів, бо символ голова постав на основі метонімії. У прикладах ловитися/впійматися на гачок (на вудочку, закидати/закинути вудку (гачок, гака) компоненти належать концепту-джерелу (сфері рибальства). Дослідники зазначають, що у процесі фразеотворення відбувається «паралельне поєднання компонентів-метонімій і компонентів-метафор: мідний (метафора)+лоб(синекдоха)=мідний лоб (?), бити(метафора)+по кишені (метонімія)=бити по кишені (?)...). Очевидно, основний семантичний чинник буде визначатися тим, який компонент визначається дослідником за домінуючий у формуванні загального змісту ФО»xviii.

 Доцільно розрізняти метафору чи метонімію як принципи (метафоричні та метонімічні) творення фразеологізму загалом та метафору й метонімію як механізми символотворення (тобто на основі чого виник компонент-символ, який входить до фразеологізму). Фразеологічні одиниці містять численні компоненти-символи, які самостійно постали на основі метафори/метонімії. Той самий компонент у різних контекстах і відповідно різних своїх профілях може бути за походженням (1) метафоричним і (2) метонімічним: (1) мак як символ смачного, принадного: укр. з медом та маком промовити (сказати); не з маком; (2) інформація про наркотичну дію (причина → наслідок) плодів стала основою для таких ФО: укр. наїстися маку ‘здуріти, очманіти’; спить як після маку‘міцно спить’ – рос. спит, как маковой воды напившись – біл. як маку наеўшыся, як пасля маку – пол. śpi jak makiem posypany; sypać mak na oczy ‘uśpić kogoś’.

 На мій погляд, коли говорять про потребу звертати увагу на прямі й переносні значенняxix, на основі яких, як стверджує традиційна семантика, сформувалися значення фразеологічних одиниць, необхідно сягати глибших шарів: так звані переносні значення слова формуються теж на основі певних метафор/метонімій. Наприклад, язик у мовних картинах світу – традиційний метонімічний символ мовлення, категоризується як зброя (знаряддя), тому вербалізація відповідних значень відбувається в термінах концептосфери Зброя (пор. укр. гострити (точити) ніж (меч, сокиру)на кого-що‘виношувати якісь недобрі наміри щодо когось, чогось; замишляти щось’): укр. гострити (острити)/нагострити язик 1) ‘готуватися влучно і дошкульно висловлюватися’, 2) ‘говорити дотепні й дошкульні слова’; пор. гострити очі на кого ‘кокетливо поглядати на кого-небудь’. Отже, метонімічний символ позначає концепт, який вербалізує ФО. В. Маслова переконана, що «спочатку у світі виникає певна прототипна ситуація, тобто ситуація, яка відповідає «буквальному» значенню фразеологізму. За нею закріплюється зміст, який потім переосмислюється, тобто формується образ фразеологічної одиниці на основі первинних значень слів у прототипній ситуації»xx. Такий спосіб творення фразеологічних одиниць наявний лише в разі, коли вербалізація відбувається у термінах концепту-джерела. Дослідники фразеології все більше схиляються до думки, що «мовці творять деякі фраземи незалежно від існуючих вільних словосполучень, а тому, очевидно, і без опертя на готове значення останніх»xxi. З певними застереженнями до типу творення на основі прототипної ситуації можна зарахувати такі одиниці, як укр. бачити наскрізь кого – рос. видеть на три [на два] аршина под землей (землю). Дослідження фразеологізмів із частковим перенесенням термінів засвідчує той факт, що при їх творенні відбувається залучення вже готових знаків, які постали на основі метафори, метонімії тощо. Унаслідок цього зростає ступінь фіктивності: 1) наявна (гострити ножа)/відстутня (на риб’ячому хутрі) у світі реального прототипна ситуація; 2) наявна відповідна метафорична/метонімічна пресупозиція: гострити язика.

 Під час метонімізації (до якої залучають і синекдоху) когнітивну операцію виконано в межах однієї поняттєвої структури за Дж. Лакоффом чи одного фрейму за І. Кобозєвою та А. Барановим, В. Добровольськимxxii. Це твердження потребує уточнень щодо фразеотворення, у процесі якого у певних випадках відбувається поєднання метафор та метонімій із символами, які теж постали на основі відповідних когнітивних процесів. Так, когнітивісти вважають, що метонімія використовує асоціацію суміжності, однак ця суміжність не ґрунтується на відношеннях між інтралінгвістичними семантичними властивостями (як це визначає європейська структурна семантика), однак, без жодного винятку, спирається на позамовні ментальні репрезентації, тобто на два концепти, залучені до процесу метоніміїxxiii. Перетворення виглядає і його визначають як метонімічне фокусування (metonymical focussing) на одному учасникові в схемі події, проте концептуально залучено всю подіюxxiv. Ці побудови моделей метонімії в межах концептуальної інтеграції («також відомої як “змішування” чи “розумове зв’язування” (“mental binding”), яка є основною розумовою дією, чиї стандартні структурні і динамічні властивості застосовуються у багатьох розумових ділянках і діях, з метафорою і метонімією включно»)xxv. М. Тернер та Ж. Фоконьє наводять низку прикладів, які свідчать про взаємодію метафори та метоніміїxxvi.

 О. Падучева пропонує модель метонімії, яку ґрунтовано на уявленні про зсув фокуса уваги, та складає типологію метонімічних переносівxxvii. В. Ужченко виокремлює «декілька асоціативних ліній метонімічного фразеотворення: 1) час – його виміри через характеристичні денотати <...>; 2) простір – його реально-побутові виміри <...>; 3) дія, стан – їх просторові деталі, вплетені за дотичністю»xxviii. Дослідники для розрізнення метафори та метонімії пропонують використовувати трансформаційний аналіз, з огляду на те, що і метафора, і метонімія – це випадки згорнутої номінаціїxxix. Суть трансформаційного аналізу полягає у процедурі відновлення у метафорі пропущених ланок порівняння (світлі мрії → мрії світлі, як сонце), у метонімії – ланок синтагматичного асоціювання (моя радість → причина моєї радості)xxx.

 Дослідження механізмів фразеологізації за допомогою когнітивних методик суттєво поглиблює наші знання про цей процес, дозволяє вийти за межі традиційних уявлень про те, що значення фразеологічних зрощень жодним чином не пов’язані зі значеннями компонентів, вони не мотивовані; значення фразеологічних єдностей потенційно виводяться зі значень компонентів; фразеологічні сполучення творяться як реалізація зв’язаних значень слів. Урахування сфери знань за допомогою концептуального аналізу дає змогу подолати суперечності, властиві традиційному поглядові на механізми творення ФО, зокрема, й коли йдеться про немотивованість та псевдомотивацію одиниць. Важливу інформацію про процеси фразеологізації дає дослідження порівнянь, які унаочнюють концепти, що взаємодіють у цьому процесі. Стійкі порівняння експлікують явища, здебільшого імпліцитні в метафорі. Своєю чергою, дослідження метафоризації, зокрема виявлення метафоричних схематичних структур, знімає низку алогізмів, наявних в інтерпретаціях лише значень компонентів ФО, мовної інформації.