Spis treści

In the article the directions and methods of modern etnolinguistics and linguaculturology are examined. The means and procedures of cognitive linguistics used in linguaculturе are analysed. Much attention is paid to the principles of linguacultural analysis.

Працюючи над проблематикою, зіставною з проблематикою контрастивістики, науковці з певного етапу окреслюють свої студії як лінгвокультурологію, термінологія якої й методи аналізу продовжують формуватися. Дотичним напрямком досліджень є етнолінгвістика. У науковій літературі тривають дискусії про об'єкт та завдання зазначених дисциплін.

Мета цієї праці – з'ясувати специфіку сучасних етнолінгвістичного та лінгвокультурологічного аналізу, їх об'єкта та завдання дослідження.

М. Толстой вбачав у етнолінгвістиці «розділ мовознавства чи – ширше – напрямок мовознавства, який орієнтує дослідника на розгляд співвідношення і зв'язку мови та духовної культури, мови й народного менталітету, мови й народної творчості, їхньої взаємозалежності та різних видів їхньої кореспонденції» [13:27]. Завдання цієї лінгвістичної науки – визначити перелік семіологічних засобів і символів у слов'янській культурній сфері, їх співвідношення й систему, їх спільність для слов'янського світу і їх локальні відмінності (діалектність) [13:25, 26]. На переконання В. Жайворонка, «визначати етнолінгвістику тільки як дисципліну, об'єктом якої є мова в її відношенні до культури, було б принаймні необачно. Це радше комплексна наука, предметом вивчення якої є "план змісту" етнокультури, народної психології і міфології, що втілюється в різних формах... Тобто це погранична наукова галузь, що стоїть на суміжжі власне лінгвістики, етнографії, фольклористики, культурології, соціології й сьогодні переживає друге народження» [5]. У межах етнофразеології плідно використовуються два підходи: «від мови до етнографії» та «від етнографії до мови» [10:207]. В аналогічному напрямку активно працюють білоруські та польські етнолінгвісти [6; 29].

Інколи лінгвокультурологію визначають як науку, що вивчає взаємовідношення мови й культури, а лінгвоетнологію (етнолінгвістику) як таку, що орієнтує на розгляд мови, духовної культури народу, народного менталітету й народної творчості [11:9]. З. Мушинський «лінгвокультурологічно» визначає предмет етнолінгвістики: «Предметом досліджень етнолінгвіста є не фізичний світ, а суспільна реальність чи, згідно з когнітивним підходом, ментальна реальність предмета культури» [27:22]. Польську етнолінгвістику представлено працями Є. Бартмінського та його колег [16–28]. Є. Бартмінський принциповою засадою «антропологічно-когнітивного» напрямку вважає аналіз не лише категоріальних, але і стереотипних ознак [17:68].

Я. Анусєвич розмежовує «культурну лінгвістику» (що вивчає зв'язки між мовою й культурою та завданням якої є дослідити чотиричленне відношення: мова – культура – людина (суспільство) – дійсність), «антропологічну лінгвістику й етнолінгвістику» (яка досліджує зв'язки й залежності між мовою й людиною (суспільством), разом із тим – між культурою й дійсністю; її завдання – дослідження чотиричленного відношення: мова – людина (суспільство) – дійсність – культура) та «лінгвістичну антропологію» (яка вивчає зв'язки між культурою, мовою й певним суспільством і «у своїх дослідженнях виходить у такий спосіб від культури – не від мови й мовних даних, що становить істотну методологічну відмінність порівняно з пунктом і напрямком виходу, які пропонує культурна чи антропологічна лінгвістика») [15:10, 11]. Польський дослідник пропонує називати лінгвістику, яка залучає у дослідженнях знання про людину й культуру, інтегральною [15:113].

Контрастивна лінгвістика стає лінгвокультурологією, на наш погляд, із того моменту, коли контрастивісти почали використовувати когнітивну парадигму. М. Кочерган зауважує, що «зміна структурної парадигми на сучасну когнітивну пожвавила контрастивні дослідження, внесла в них нові аспекти» [7:4, 5]. Зміна контрастивною лінгвістикою парадигми посприяла розширенню сфери зацікавлень дослідників. Пишучи про співвідношення між мовою та культурою, К. Леві-Строс висловив «робочу гіпотезу»: «...між певними аспектами й на певних рівнях можна виявити деякі співвідношення, ...йдеться про те, щоб визначити, які ж це аспекти і де знаходяться ці рівні» [8:80]. В. Шаклеїн так визначає завдання лінгвокультурології: «Специфіка лінгвокультурології як науки полягає у розгляді феноменів мови та культури, які зумовлюють одне одного, що передбачає насамперед багатоаспектність проблематики лінгвокультурології, можливість різних системних підходів до вирішення лінгвістичних питань» [14:138]. Такий підхід до визначення завдань лінгвокультурології узгоджується з основним завданням когнітивної лінгвістики – «пояснити сам феномен мови» [4:81].

Когнітивна лінгвістика має низку напрямків та методик дослідження, застосовних для вивчення фразеологічних одиниць у лінгвокультурологічному аспекті. Достовірність отриманих результатів за допомогою цих методик визначають певні чинники. На думку О. Березович, це – відбирання й обсяг матеріалу, сфери та процедури аналізу [2:145]. Особливо значущим щодо висновків про інтерлінгвальність та специфіку мовних явищ є залучення широкого мовного матеріалу, що передбачає, по-перше, аналіз явищ низки мов, по-друге, добирання матеріалу в межах однієї мови з різних функційних стилів. Аналіз має бути спрямований, зокрема, і від матеріалу, бо спосіб доведення тез, які переважно належать до міфологем, тримає у полоні дослідника, скеровує його добирати фактичний матеріал для підтвердження обраної тези.

Однією з важливих проблем, вирішуваних прототипною семантикою, є поділ ознак (атрибутів) на необхідні та достатні чи, як у А. Вежбицької, на істотні та прототипні [30:60], у традиційній семантиці – денотативні та конотативні семи тощо. Однак у межах лінгвокультурологічного аналізу, зокрема під час дослідження метафори та символу, такий поділ вважаємо зайвим, про це свідчать опосередковано висновки Г. Скляревської [12:61]: будь-яка інформація, пов'язана з певним об'єктом, може ставати основою метафоризації. Однак звідси випливає ще одна проблема – проблема тлумачення значень, а саме фіксації певних ознак у прямому чи переносному значенні [пор.: 12:63, 64]. Натомість теорія ідентифікації А. Марковського базується на виокремленні характерних, типових ознак за мінімального когнітивного зусилля, тобто релевантних ознак – ідентифікаторів [див.: 15:87–90]. А. Марковський зазначає, що «здатність розпізнавання слів і їхніх значень становить загалом перший етап мовної (семантичної) рефлексії, етап, що передує дефінюванню слів» [цит. за: 15:88]. Так, наприклад, слово mruczeć необхідне й достатнє, щоб ідентифікувати слово kot: kot – 'zwierzę domowe, które mruczy'. Ідентифікаторами також могли б бути 'miauczeć', 'łowić myszy'. Як відомо, у межах теорії родинної подібності допускають, щоб елементи тієї самої категорії не мали спільних ознак [25:157]. Саме тому в когнітивному описі до значення залучено «ознаки типові й асоціативні (niekonieczne)» [22:77].

Є. Бартмінський зазначає, що мовознавець повинен збудувати мовний портрет предмета [18:7]. Процес створення мовного портрета предмета Є. Бартмінський, як і Р. Ленекер, називає профілюванням. «У нашій дефініції профілювання є суб'єктною (тобто такою, що має свій суб'єкт (podmiot)) мовно-поняттєвою операцією, яка полягає у своєрідному формуванні образу предмета через трактування його у визначених аспектах (підкатегоріях, фасетах), таких, як походження, якості, вигляд, функції, події, переживання і т. ін., у межах певного типу знання й згідно з вимогами певного погляду» [20:212]. Підхід Є. Бартмінського стверджує відкритість когнітивної дефініції, нестрогість і градуальність семантичних компонентів, а також те, що когнітивна дефініція є дефініцією з певної точки зору (z pewnego punktu widzenia) [див. про це: 15:107]. Результатом процесу створення мовного портрета предмета – профілювання – Є. Бартмінський вважає профіль. «Різні профілі не є різними значеннями, а є способами організації семантичного смислу всередині значень. Вони творяться на основі деривації, що виходить від базового переліку семантичних ознак, прикмет у сфері значення – відкритого переліку ознак. Профілювання зумовлює існування прототипу. Поняття прототипу можна пов'язувати з профілюванням, приймаючи існування прототипного профілю й похідних від нього» [20:220]. Відмінності концепцій Р. Ленекера та Є. Бартмінського зумовлені тим, що «профілювання в Бартмінського є профілюванням у свідомості суспільній, у тому, що є усталеним... Для Р. Ленекера цей процес полягає в емпіричному одиничному суб'єкті, у якому лише деякі аспекти узвичаїлися» [27:33]. Тобто у згаданих концепціях розмежовано суспільну, культурну свідомість і свідомість психічну, одиничну. Є. Бартмінський також вважає (на відміну від Р. Ленекера, який говорить про рамку спостереження), що досвідну рамку формують різноманітні коди (вербальний, поведінковий, міфолого-ідеологічний, предметно-символічний) [20:213], а щодо добирання матеріалу пропагує комплексний підхід – так званий САТ: система мови, матеріали анкет і тексти [19:66, 67]. Цікавим прикладом дослідження, базованого на анкетуванні, є праця М. Фляйшера [21].

У межах сучасної польської етнолінгвістики сьогодні особливу увагу акцентують на ролі етимологічного складника концептуального аналізу. Я. Анусєвич пропонує «портретувати» концепт, спираючись на культурну свідомість за найширшим розумінням, тобто розглядаючи об'єкт в історії й культурі, фольклорі, досліджуючи етимологію та історію, лексико-семантичне значення слова, словникові дефініції [15:117–149]. Він доходить цікавого висновку про те, що «у загальних рисах (починаючи від етимології) – мовно-культурний образ кота й коня в польській мові (і не тільки) залишається упродовж тисяч і сотень років незмінним – його можна порівняти зі сформованою у певний час матрицею», що ідентично витворює мовні продукти, які відрізняються лише деталями [15:140]. Цікаво, що подібної думки про слов'янську соматичну фразеологію дотримується Т. Валодзіна, вважаючи, що загалом соматична фразеологія демонструє архаїчне сприйняття тіла як своєрідної матриці для опису практично будь-якого предмета чи явища [3:47]. Справді, архаїчний культурний складник відіграє значну роль у мовній свідомості, хоча постають нові явища (традиційною є опозиція людина – тварина/звір: укр. «А для чого залишатися людиною? Щоб існувати як тварина?» (); «Я був як звір. Кажу, я загубив у житті ніби почування» () – рос. «А вообще у нас и так все люди как звери» (К. та М. Романови)), а сьогодні впевнено можна говорити про появу протиставлення людина –машина: укр. «Як варто поводитися: як тварина, машина чи як людина?» (). Мовну картину світу нації необачно обмежувати певним етапом розвитку. Лінгвокультурологові варто зважати на появу нових прототипних референтів для певних ознак, динаміку прототипних атрибутів та зміну значущості атрибутів у межах прототипу.

Дослідження культурно значущих концептів, здійснювані в межах різних напрямів, виконують як на матеріалі однієї мови, так і використовуючи дві чи більше мов, а також інформацію, нагромаджену філософією, релігією, етнографією. Проте лише міжмовний аналіз, на нашу думку, є власне лінгвокультурологічним, якщо виходити з того, що мета лінгвокультурології – з'ясувати вияви інтерлінгвального та національного. Результати таких досліджень мають і суто прикладний аспект, оскільки їх важливо враховувати під час укладання як тлумачних словників (визначаючи обсяг «необхідної й достатньої» інформації у словникових статтях), так і перекладних.

На адресу лінгвокультурологів висловлено чимало зауваг стосовно узагальнень і суб'єктивних висновків [9:25; 1:14; 7:7]. У центрі уваги лінгвокультуролога мають перебувати не розрізнені й висмикнуті з контексту одиниці (слова чи фразеологізми), а мегатекст (за термінологією М. Епштейна). Власне, й інтерпретувати вилучений матеріал не можна лише методом «тренованої інтроспекції».

У лінгвокультурології спостерігаємо декілька напрямків вивчення концептів за вибором матеріалу дослідження. А. Вежбицька досліджує ключові слова культури, виявляючи національно-культурну специфіку через семантичні примітиви на матеріалі неблизькоспоріднених мов. У сучасній лінгвістиці представлено також одномовний чи переважно одномовний аналіз концептосистем проектом «Логічний аналіз мови», за обранням матеріалу дослідження дотичні до цього проекту й студії Т. Булигіної, О. Шмельова; польська етнолінгвістика. Кожен із прийомів аналізу, звичайно, має свої переваги та недоліки. Важливо не абсолютизувати отримані результати, а висновки перевіряти за даними, отриманими іншим методом.

Отже, під час лінгвокультурологічного дослідження, зокрема фразеологічного матеріалу, по-перше, важливо застосувати низку прийомів концептуального аналізу (які, однак, використовує й етнолінгвістика), щоб мати змогу максимально врахувати культурну і власне мовну інформацію. По-друге, результати етнолінгвістичних досліджень, які відображають певний етап розвитку лінгвоспільноти, становлять для лінгвокультурологів точку відліку, орієнтуючись на яку, можна простежити зміни в мовній картині світу, іншими словами, лінгвокультурологічний аналіз має поєднувати й діахронічний, і синхронічний погляди.


Література

1. Алексеенко М. А. Диалингвальный фразеологический параллелизм и проблемы перевода на родственный язык // Słowo. Tekst. Czas: Materiały V Międzynarodowej konferencji naukowej. – Szczecin: WNUS, 2001. – S. 11–16. 2. Березович Е. Аксиологические ориентиры в зеркале различных форм существования русского языка // Język w kręgu wartości: Studia semantyczne / Pod redakcją J. Bartmińskiego. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2003. – S. 145 161. 3. Валодзіна Т. Homo somatikos: міфапоэтычныя перспектывы і фразеалагічныя прыярытэты // Słowo. Tekst. Czas: Materiały VІІІ Międzynarodowej konferencji naukowej. – Szczecin: WNUS, 2005. – S. 41–47. 4. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ языка: фреймовые сети // Мова: Науково-теоретичний часопис з мовознавства: Проблеми прикладної лінгвістики. 2004. – № 9. – С. 81–92. 5. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. – 2001. – № 5. – С. 48–63. 6. Коваль В. И. Восточнославянская этнофразеология: деривация, семантика, происхождение. – Гомель: Гомельский университет им. Ф. Скорины, 1998. – 213 с. 7. Кочерган М. П. Контрастивна семантика на порозі нового тисячоліття // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. ст. – К.: КДЛУ, 2001. – Вип. 5. – С. 3–8. 8. Леві-Строс К. Структурна антропологія. – К.: Основи, 2000. – 387 с. 9. Мокиенко В. Украинская фразеология (resp. паремиология) и русская картина мира // Słowo. Tekst. Czas: Materiały IV Międzynarodowej konferencji naukowej. – Szczecin: WNUS, 2000. – С. 25–33. 10. Мокиенко В. М. Сопоставительная этнофразеология восточнославянских языков // Славянские языки в свете культуры: Сб. научных статей. – М.: ООО «А Темп», 2006. – С. 206–222. 11. Роль человеческого фактора в языке. Язык и картина мира / Б. А. Серебренников, Е. С. Кубрякова, В. И. Постовалова и др. – М.: Наука, 1988. – 216 с. 12. Скляревская Г. Н. Опыт системного описания языковой метафоры в словаре // Национальная специфика языка и отражение ее в нормативном словаре. – М.: Наука, 1988. – С. 63–67. 13. Толстой Н. И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике. – М.: Индрик, 1995. – 512 с. 14. Шаклеин В. М. Становление и развитие теории лингвокультурной ситуации в лингвокультурологических исследованиях // Язык и культура. Культурологический компонент языка. – К.: Collegium, 1998. – Т. 2. – С. 137–140. 15. Anusiewicz J. Lingwistyka kulturowa: Zarys problematyki. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1995. – 180 s. 16. Bartmiński J. Definicja kognitywna jako narzędzie opisu konotacji Konotacja / Praca zbiorowa pod redakcja J. Bartmińskiego. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1988. – S. 169–183. 17. Bartmiński J. Miejsce wartości w językowym obrazie świata // Język w kręgu wartości: Studia semantyczne / Pod redakcją J. Bartmińskiego. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2003. – S. 59–85. 18. Bartmiński J. O profilowaniu pojęć w słowniku etnolingwistycznym // Bartmiński J. O profilowaniu pojęć. Wybór prac, zestawił J. Bartmiński. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1993. – S. 7–17. 19. Bartmiński J. Podstawy lingwistycznych badań nad stereotypem – na przkładzie stereotypu matki // Język a kultura. № 12. – 1988. – S. 63–83. 20. Bartmiński J., Niebrzegowska S. Profile a podmiotowa interpretacja świata // Profilowanie w języku i w tekście. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1998. – S. 211–224. 21. Fleischer M. Stabilność polskiej symboliki kolektywnej // Język w kręgu wartości: Studia semantyczne / Pod redakcją J. Bartmińskiego. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2003. – S. 107–143. 22. Grzegorczykowa R. Idee kognitywizmu jako podstawa badań porównawczych w zakresie semantyki // Etnolingwistyka. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2004. – № 16. – S. 75–84. 23. Grzegorczykowa R. Jeszcze w sprawie rozumienia dobra i dobroci // Język w kręgu wartości: Studia semantyczne / Pod redakcją J. Bartmińskiego. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2003. – S. 261–272. 24. Grzegorczykowa R. Profilowanie a inne pojęcia opisujące hierarchiczną strukturę znachenia // Profilowanie w języku i w tekście. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1998. – S. 9–17. 25. Kleiber G. Semantyka prototypu, kategorie i znaczenie leksykalne / Przełozyła B. Ligura. – Kraków: Universitas, 2003. – 203 s. 26. Mikołajczuk A. Cognitywny obraz gniewu we współczesnej polszczyźnie // Etnolingwistyka. Problemy języka i kultyry. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1996. – № 8 – S. 131–146. 27. Muszyński Z. «Profilowanie» profilowania // Profilowanie w języku i w tekście. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1998. – S. 35–52. 28. Pajdzińska A. Jak mόwimy o uczuciach? Poprzez analizę frazeologizmόw do językowego obrazu świata // Językowy obraz świata / Pod red. J. Bartmińskiego. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1999. – S. 83–101. 29. Tabakowska E. Kognitywizm po polsku – wczoraj i dziś. – Kraków: Universitas, 2004. – 33 s. 30. Wierzbicka A. Lexicography and conceptual analysis. – Ann Arbor, 1985. – 368 p.

Етнолігвістика та лінгвокультурологія: специфіка об’єкта та завдань / О. Левченко // Етнопростір мови й культури: актуальні проблеми етнолінгвістики та лінгвокультурології. — Харків: ХНУ ім. В. Каразіна, 2007.