Статтю присвячено проблемі використання когнітивної парадигми у лінгвокультурології. Подано аналіз одного з базових понять лінгвокультурології – терміна прототип. Зіставлено обсяг понять прототип та стереотип.

Paper is devoted to the problem of cognitive paradigm usage in linguistic culturology. Analysis of basic linguistic culturology concept – prototype – is done. Conceptions prototypeand stereotype are compared.

 

Термін прототип сьогодні активно використовують в лінгвістичних дослідженнях різного спрямування. Загалом когнітивні концепції, на думку дослідників, базовано на постулаті про те, що перелік мовних засобів скінченний, а можливості вживання мови безмежні [див. про це: Демьянков, 1994, 32]. Отже, будь-яка теорія, що оперує під час опису мовних явищ різних рівнів моделями стандартних елементів (стандартність чи типовість яких стосується чи то структури, чи то змісту), зіставна за своєю методологією з теорією прототипів у вузькому розумінні. Традиційно розрізняють три концепції теорії прототипів – власне семантику прототипів (психологічний і антропологічний підходи в дусі Е. Рош), семантику стереотипів (Г. Патнам) і концепцію родинної (сімейної) подібності Л. Віттгенштейна [Демьянков, 1994, 36]. Розглядові проблем теорії прототипів присвячено низку досліджень [Łozowski, 1994; Ченки, 1996; Рахилина, 1998, 2000; Grzegorczykowa, 1998; Манерко, 2000; Залевская, 2000, 112–114; Левченко, 2004 тощо].

Дослідники вважають, що особливості формування лінгвістичної термінології визначають щонайменше три фактори: наукова галузь, з якої запозичено термін; евристики, які навязує дослідникові галузь запозичування; сфера описуваних мовних феноменів [Баранов, 2003, 96]. Власне термін прототип лінгвістика запозичила з когнітивної психології, астереотип – із соціальної. З огляду на це можна виокремити когнітивнопсихологічні та лінгвістичні інтерпретації прототипів (відповідно для стереотипів – соціальнопсихологічні та лінгвістичні). Когнітивні психологи вважають, що “прототип – це абстракція переліку стимулів, яка втілює множину зіставних форм одного й того ж патерна. Прототип дозволяє нам розпізнавати образ, навіть якщо він не ідентичний прототипу, а лише подібний на нього” [Солсо, 2002, 84]. Короткий словник когнітивних термінів подає таку дефініцію термінапрототип: “конкретний чи абстрактний розумовий образ предметів, що належать деякій категорії, <...> називають прототипом, якщо за його допомогою людина сприймає дійсність: член категорії, що міститься ближче до того образу, який буде оцінено як кращий зразок свого класу чи прототипніший екземпляр за всі інші” [Кубрякова, Демьянков, Панкрац, Лузина, 1996, 145].

Однак вживають цей термін під час лінгвокультурологічних студій. Першочергове завдання лінгвокультурології – вивчити категоризацію світу та принципи вербалізації ментальних одиниць – концептів, зіставивши з аналогічними одиницями інших мов, щоб виявити культурно значиму інформацію й культурно значимі концепти певної мови. Дослідники одноголосно інтерпретують фразеологію як найбільш національно-культурно маркований рівень. Власне, з огляду на це необхідно змоделювати систему концептів і символічних слів культури та їх ментальні репрезентації на фразеологічному матеріалі, що, у свою чергу, створить підґрунтя для контрастивного аналізу особливостей прототипних уявлень, властивих певній мовній картині світу. Специфіку мовної картини світу об’єктивують типові способи вербалізації значень, а саме метафоричні принципи, за якими відбувається вербалізація, та концептуальні простори, що взаємодіють у цьому процесі. Одне з важливих теоретичних питань лінгвокультурології – з’ясувати роль символу в процесі фразеотворення, тому важливо виявити фразеологічні знаки, які містять специфічну, національно-культурну інформацію, що передбачає укладання списку атрибутів (чи актуалізованих слотів) фразеологічних знаків; змоделювати прототип компонента для подальшого визначення інтерлінгвального й національного в ньому.

Мета цієї праці – з’ясувати зміст терміна прототип у сучасних лінгвокультурологічних дослідженнях, зіставивши з поняттям стереотип з огляду на те, що існують зони накладання чи перетину цих понять.

А. Вежбицька, підійшовши критично до ідей Е. Рош, запропонувала методику прототипного аналізу так званої конкретної лексики. Дослідниця експлікувала прототипи – перелік (навіть ієрархію) фасет, притаманних різним групам лексичних категорій [Wierzbicka, 1985]. А. Вежбицька дійшла цікавого висновку про те, що “всі такі концепти (тварин та рослин в наївній картині світу – О. Л.) можна визначити через упорядкований перелік атрибутів – не необхідних чи достатніх, однак типових” [Wierzbicka, 1985, 241]. Сьогодні традиційно вважають, що прототипам властиві: 1. “Ознака, в якій вирізняють дві складові: атрибут (називаний іншими дослідниками виміром (wymiarem)) і значення (wartość)... 2. Показники важливості для кожного з істотних значень... 3. Показники діагностичності для кожного з атрибутів. Йдеться про те, наскільки придатним є певний атрибут під час вирізнення екземпляру виокремлюваного поняття від екземплярів протиставлюваних понять” [Brzozowski, 1991, 51–52].

Прототипи та прототипні ефекти розглянув у своїх працях Дж. Лакофф, виокремивши певні види прототипів: типові приклади (вільшанки й горобці – типові птахи); соціальні стереотипи (типова мати – домогосподарка; типовий японець – працелюбний, ввічливий, розумний); ідеали (ідеальний чоловік – добре заробляє, вірний дружині, викликає повагу, привабливий); зразки (типовий Бейб Рут); генератор (члени категорії породжено її центральними елементами, до яких застосовано певні загальні правила); часткова модель (наприклад, підкатегорія чисел, що є ступенем від десяти: десять, сто, тисяча тощо); найхарактерніші приклади (члени категорії, що є найзнайомішими і добре запам’ятовуваними) [Лакофф, 1988, 34–36]. За такого підходу стереотип інтерпретовано як вид прототипу. Дж. Лакофф зазначає: “Гіларі Патнам використав термін стереотип приблизно для того, що Мінський описав як фрейм зі стандартним значенням (a frame with default values). Стереотип для Патнама – це ідеалізована ментальна репрезентація нормального представника множини, яка може не бути точною. Те, що ми називаємо соціальним стереотипом, є певною мірою спеціальним видом Патнамового поняття” [Lakoff, 1990, 116]. Прототип, за А. Вежбицькою, та стереотип, за Г. Патнамом, – це зіставні поняття. Звідси, ймовірно, таке тлумачення терміна стереотип: стереотипи містять ознаки та атрибути, що дають змогу віднести предмет до того чи іншого класу, вони фундаментально відрізняються для різних типів термінів [Кубрякова, Демьянков, Панкрац, Лузина, 1996, 178], яке з успіхом можна застосувати до терміна прототип. Порівняймо: “Стереотип – стандартна думка про соціальні групи чи про окремих осіб як представників цих груп”, а також “як форма опрацювання інформації та стану знань” [Кубрякова, Демьянков, Панкрац, Лузина, 1996, 177]. Друга заувага теж дає підстави зіставити поняття прототип і стереотип.

Дж. Лакофф увів поняття прототипних ефектів, які виявляються в існуванні ідеалізованих когнітивних моделей (ІКМ) [Lakoff, 1990, 68]. Ідеалізовану когнітивну модель Дж. Лакоф описує як гештальт: пропозиційна структура як у Філлморових фреймах; образ-схематична структура як у Ленекеровій когнітивній граматиці; метафоричне відображення; метонімічне відображення [Lakoff, 1990, 68]. Натомість у багатьох реконструкціях чи експлікаціях концептів А. Вежбицька послуговується поняттям прототипний когнітивний сценарій, зіставним з Філлморовим поняттям прототипної ситуаціїї [Вежбицкая, 1999]. Тим часом Р. Ленекер зазначає, що він використовує термін когнітивний домен на позначення сутності, яку Дж. Лакофф називає ІКМ [Langacker, 1994, 35]. Саме така ситуація творення власних термінних систем, що обслуговують певну авторську теорію, типова для сучасної лінгвістики.

На “соціальності” прототипів наполягає й Ж. Пінто де Ліма, стверджуючи, що вони не віддільні від соціально укоріненої в контрольованій соціумом діяльності, такій, як тлумачення [Пинто де Лима, 1995, 120]. Цей автор пропонує прагматичний підхід до прототипів, зосереджуючи увагу на їх соціальній функції, яка полягає у тлумаченні значень [Пинто де Лима, 1995, 120]. В. Телія як одиницю суспільної свідомості описує прототип (“прототип відповідає певній універсальній або культурно-національній формі знання, він кореспондує з поняттям і формує значення та умови референції” [Телия, 1996, 95]). Дослідники намагаються визначити обсяги понять прототип та стереотип за належністю до індивідуальної чи супільної когнітивної системи. Е. Скібіньска, аналізуючи праці Д. Герартса, зазначає, що “стереотип, який описує певну норму чи суспільну конвенцію, будучи умовою вдалої ефективної комунікації між членами певної мовної спільноти, перебуває в соціолінгвістичній перспективі, тимчасом як прототип належить до ділянки психолінгвістики через те, що стосується організації знання в індивідуальній пізнавальній (когнітивній) системі” [Skibińska, 2003, 69]. І далі: “Автор (Д. Герартс – О. Л.) вважає два цих підходи, що в різній перспективі визначають те саме явище, комплементарними і доходить висновку, що в нормальній ситуації стереотип і прототип збігаються, бо знаки, які вважають найважливішими в суспільній перспективі, можуть займати центральну позицію у прототипній організації категорії” [Skibińska, 2003, 69].

Справді, стереотип переважно “розглядають у контексті соціальної взаємодії, як деяку “модель” дії, поведінки” [Красных, 2002, 177]. В. Красних розуміє стереотип як “деяку “репрезентацію” фрагмента навколишньої дійсності, фіксовану ментальну “картинку”, що є результатом відображення у свідомості особи “типового” фрагменту реального світу, деякий інваріант картини світу” [Красных, 2002, 177–178]. Тобто в такій інтерпретації поняття стереотип застосовується не до окремого предмета, а до “фрагменту реального світу”, що передбачає низку предметів у взаємодії.

Процес створення мовного портрета предмета Є. Бартміньський услід за Р. Ленекером називає профілюванням. “У нашій дефініції профілювання є суб’єктивною (тобто такою, що має свій суб’єкт (podmiot)) мовно-понятійною операцією, яка полягає у своєрідному формуванні образу предмета через трактування його в окреслених аспектах (підкатегоріях, фасетах), таких, як наприклад, походження, якості, вигляд, функції, події, переживання і т. ін., у межах певного типу знання й згідно з вимогами окресленого погляду” [Bartmiński, Niebrzegowska, 1998, 212]. Результатом процесу створення мовного портрета предмета – профілювання – Є. Бартміньський вважає профіль. “Різні профілі не є різними значеннями, є способами організації семантичного смислу всередині значень. Є твореними на основі деривації, що виходить від базового переліку семантичних ознак, прикмет у сфері значення – відкритого переліку ознак. Профілювання зумовлює існування прототипу. Можна поняття прототипу пов’язувати з профілюванням, приймаючи існування прототипного профілю й похідних від нього” [Bartmiński, Niebrzegowska, 1998, 220].

На думку ж О. Селіванової, “встановлення прототипів потребує інтеграції членів категорії і проведення аналогій з урахуванням розмитих множин, стереотипи навпаки виокремлюються шляхом диференціації когнітивного простору та вияву знакових норм такої диференціації” [Селіванова, 2004, 147]. Стереотип – ментальна одиниця, яка, однак, приписує атрибути і предикати, оцінює (у спосіб, властивий певному соціуму). Цю одиницю навіть зіставляють із судженням [Кубрякова, Демьянков, Панкрац, Лузина, 1996, 177]. У межах лінгвокультурології варто розглядати прототип як зразок, оцінюваний як один із низки типових (особливо коли йдеться про так звані градуйованні поняття), а стереотип – як репрезентацію, реалізовану у прототипах. За П. Бжозовським, стереотип на відміну від поняття, – це: 1. Неповний, частковий образ якогось явища. 2. Обмежений асоціативними значеннями (конотаціями) і не містить дефініційних смислів. 3. Структура закрита для нової інформації [Brzozowski, 1991, 53]. Власне і прототип можна розглядати як неповний образ певного предмета, бо в межах наївної картини світу загалом не йдеться про енциклопедійність чи концепт-максимум. О. Кубрякова зазначає, що кожна природна категорія має певну структуру, що не зобов'язує членів множини обов'язково мати увесь перелік ідентичних рис [Кубрякова, 2004, 106]. Хоча можна передбачити, як було з'ясовано, перелік ознак, релевантних для прототипу певної категорії. Щодо стереотипу, то ми можемо лише дослідити чи змоделювати його. Прототип також може містити атрибути “зайві” для категоризації, однак типові для певної лінгвоспільноти. Теза про “закритість” стереотипів потребує уточнень. Варто говорити не про структуру закриту для нової інформації, а про структуру, якій властива певна стабільність у певний період часу. Розгляд етнічних стереотипів у діахронії свідчить про їх змінність.

Отже, до прототипних у когнітивних дослідженнях відносять різні ментальні утворення. Однак важливо в міжмовному зіставленні змодельованих прототипів визначити значимість певних їх складників чи ділянок для окремої лінгвоспільноти, що особливо яскраво виявляється під час метафоризації за широким розумінням цього процесу.

 Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику. – М., 2003. – 360 с. 2. ВежбицкаяА. Семантические универсалии и описание языков. – М., 1999. – I–XII, 780 с. 3. Демьянков В.З. Теория прототипов в семантике и прагматике языка // Структуры представления знаний в языке / Отв. редактор Кубрякова Е. С. – М., 1994. С. 32–86. 4. Залевская А. А. Введение в психолингвистику. – М., 2000. – 382 с. 5. Красных В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология. – М., 2002. – 284 с. 6. Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. Краткий словарь когнитивных терминов. – М., 1996. – 242 с. 7. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Теория метафоры. – М., 1990. – С. 387–415. 8. Левченко О. Атрибут, прототип, стереотип у фразеологічній картині світу Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. – К., 2004. – № 10. – С. 338–346. 9. Манерко Л. А. Новая методика исследования категоризации в лингвистике // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. – 2000. – №2. – С. 39–51. 10. Пинто де Лима Ж. Новый подход к прототипам: прагматический взгляд // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. – 1995. – №5. – С. 117–126. 11. Рахилина Е. В. Когнитивная семантика: История. Персоналии. Идеи. Результаты // Семиотика и информатика. Сборник научных статей. – М., 1998. – Вып. 36. – С. 274–323. 12. Рахилина Е. В. О тенденциях в развитии когнитивной семантики // ИАН. Серия лит. и яз. – 2000. – Том 59. – № 3. – С. 3–15. 13. Селіванова О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурнийаспект). – Київ–Черкаси, 2004. – 276 с. 14. Солсо Р. Когнитивная психология. – СПб., 2002. – 592 с. 15. Телия В. Н. Русская фразеология: семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. – М., 1996. – 288 с. 16. Ченки А. Современные когнитивные подходы к семантике: сходства и различия в теориях и целях // ВЯ. – 1996. – № 2. – С. 68–78. 17. Bartmiński J., Niebrzegowska S. Profile a podmiotowa interpretacja świata // Profilowanie w języku i w tekście. – Lublin, 1998. – S. 211–224. 18. Brzozowski P. Problemy analizy prototupowości pojęć (na przykładzie “uczciwości”, “komunizmu” i “nauczyciela”) // Etnolingwistyka. – Lublin, 1991. – S. 51–59. 19. Grzegorczykowa R. O rozumieniu prototypu i stereotypu we współczesnych teoriach semantycznych // Język a kultura. – Wrocław, 1998. – T. 12. – S. 109–115. 20. Lakoff G. Women, Fire and Dangerous Things: What Categories Reveal about the Mind. – Chicago and London, 1990. – 614 p. 21. Langacker R. W. Culture, Cognition, and Grammar // Language contact and language conflict. Ed. by M. Pűtz. – Amsterdam / Philadelphia, 1994. – P. 25–53. 22. Łozowski P. Czym jest prototyp w semantyce diachronicznej // Podstawy gramatyki kognitywnej / Pod red. H. Kardeli. – Warszawa, 1994. – S. 243–258. 23. Skibińska E.Pojęcie stereotypu w badaniach francuskich. Przegląd najnowszych tendencji // Etnolingwistyka. – Lublin, 2003. – S. 63–79. 24. Wierzbicka A. Lexicography and conceptual analysis. – Ann Arbor, 1985. – 368 p.

 

Термін прототип у лінгвокультурології // Вісник : Проблеми української термінології. — Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2004. — № 503. — С. 58‑60.