Досліджується співвідношення між інтерлінгвальним та специфічним у фразеологічних картинах світу. Вивчаються закономірності творення фразеологічного значення, базові метафори чи базові метафоричні принципи, структурні моделі, простежується роль символу у фразеології.

Correlation between common and specific in the phraseological pictures of world is explored. Conformities to the law of creation of phraseological meaning, base metaphors or base metaphorical principles, structural models are studied and a role of a symbol in phraseology is traced.

Сьогодні лінгвокультурологія зосередила свою увагу на виділенні й вивченні мовного матеріалу, позначеного національно-культурною специфікою. Цій проблемі присвячено ряд досліджень [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 12; 13; 14 тощо]. Гіперболізація національно-специфічних явищ у мовних та концептуальних картинах світу призводить до спотворення наукової картини світу [Див. про це: 15; 16; 17]. Об’єктивно ж співвідношення між інтерлінгвальним та специфічним у мовах виявляється не на користь останнього. Вказаний факт – аксіома у лінгвістиці, яка сьогодні, як видається, є дещо призабутою. Актуальність дослідження фразеологічних систем зумовлюється необхідністю розв'язання теоретичних і практичних проблем лінгвокультурології: визначення ключових (=культурно значимих концептів) і символічних слів культури та моделювання їх ментальних репрезентацій на основі аналізу мегатексту; опис концептуальної структури одиниць фразеологічного рівня; виявлення інтерлінгвальних та специфічних, національно-конотованих фразеологічних знаків; аналіз специфіки фразеологічних знаків кожної з досліджуваних фразеологічних систем. Виділення основних метафоричних принципів, які “працюють” під час фразеотворення у різних мовах, дозволить обґрунтовано говорити про інтерлінгвальне і специфічне у фразеологічних системах різних мов, що в свою чергу має неабияке значення для практики перекладу та укладання перекладних словників різних типів.

Одним із важливих принципів побудови мовної картини світу вважають принцип антропоцентризму [18; 19; 20; 21; 22]. Людина опредмечує абстрактні категорії згідно із загальним принципом антропоцентризму, який є характерним для різних мов та різних фразеологічних систем. Ю.А. Сорокін пропонує замінити термін антропоцентризм терміном антропофілія: "будь-яке "центричне" ставлення так чи інакше намагається подати себе як вихідну точку відліку, автономну і незалежну від інших "центрів", яка в силу цього конкурує з ними"; "в антропофілічному світі показують, а не диктують, зіставляють, а не протиставляють. У ньому будь-які окремості прагнуть зрозуміти одна одну (чи зрозуміти причину нерозуміння)" [23, с.52–53], намагаючись підкреслити, як видається, існування й інших (проте не таких вагомих) принципів. У процесі творення нових смислів у фразеологічних системах різних мов діє декілька взаємопов'язаних метафоричних принципів: антропоцентризм, антропоморфізм, антропометризм. “Центризм” не обмежується лише антропо- (і етно-) точками зору, не менш важливим є й зооцентризм, який притаманний первісній свідомості. Зіставлення чи уподібнення певних сутностей та явищ, зокрема у межах фразеологічних систем, відбувається в багатьох напрямках. Антропоморфізм – це лише частковий приклад цього явища. Відповідно до обраного напрямку метафоричного перенесення “використовується” й певна метрична шкала. Існує метафорична топологія: назви частин людського тіла є символами певних "груп" понять (наприклад, язик – балакучість / мовчазність). Частина соматичних символів складає опозиції, які є архетиповими (голова ‑ ноги, душа / серце – розум / мозок). Крім того, антропоцентризм “виявляється в різного роду ефектах присутності мовця в ситуації” [24, с.98]. З категорією роду пов'язана метафоризація загалом і метафоричні переноси у фразеології – антропоморфізм. Не завжди категорія роду виявляється релевантним параметром у процесі творення метафор, наприклад: “... саме в лоні Шевченкового міфа відбулося зародження того, що ми можемо з повним правом визначити як українську національну ідею” (О. Забужко); “Між тим Кимпулунг і гадки не мав про те, що за особа дозрівала в його лоні (В. Врублевська). Наша преса напівжартома-напівсерйозно зауважує, що сучасний світ побудований на феміноцентричній свідомості (О. Басараб). Символічні значення опозицій-назв частин людського тіла й архетипових опозицій простору (у термінології В. Топорова – відповідно антропоморфних і космологічних) однакові, наприклад, простір – верх / низ і людина – голова / ноги. Щодо системи фразеологічних символів важливим виявляється принцип зооцентризму [25]. Трюїзмом стало твердження про те, що антропометризм розповсюджується й на сприйняття людиною простору та часу в міфології, хоча й сучасна поезія теж антропометрично осмислює дійсність: "Віки минули, як єдиний схлип" (Л. Костенко). Аналогічне антропометричне відображення дійсності знаходимо й у фразеологічних системах. Однак антропометризм не можна вважати домінуючим принципом, що демонструють приклади, наведені Ю.А. Сорокіним, який приходить до висновку: "структура зіставних з оцінками-прикметниками японських і російських порівнянь (структура компаративограм / компараціограм) свідчить, що росіяни в основному дотримуються антропометричної порівняльної тактики, а японці – натуромірно-антропомірної, хоча ті й інші не оминають і артефактних порівнянь" [23, с.55]. Речоморфізм із цього погляду відіграє також важливу роль під час концептуалізації. Сучасна свідомість орієнтована на нинішні реалії, наприклад: рос. пингвины, как крылатые ракеты (із телевізійного мовлення). Г. Гачев звертає увагу на образність науково-художньої прози, на метафорах якої позначився науково-технічний прогрес [26, с.269].

Серед метафоричних принципів, що діють у фразеології, найвагоміші – персоніфікація, яка має різні вияви: антропоморфізм, коли концептуалізація певного поняття відбувається у термінах ділянки “Людина”, “істотоморфізм”, коли використовується ділянка “Істота”. “Істотоморфізм” у свою чергу, можна розглядати як “зооморфізм” та “міфоморфізм” – використання термінів, пов’язаних з тваринами та міфологічними істотами відповідно. І за цією логікою ‑ “флороморфізм”, “речоморфізм” тощо. Визначення принципу, за якими відбувається концептуалізація і вербалізація певного значення, об'єктивує національну картину світу. Персоніфікація активно використовувалася в літературній традиції. Цікаве використання поширеного в традиції прийому персоніфікації й розкриття обсягу поняття (опису концепту, у сучасній термінології) знаходимо в поезії П. Гулака-Артемовського "Справжня добрість". Аналогічний приклад з російської поезії вірш А.К. Толстого "Спесь" [27, с.367].

Метафоротворення спирається на прототипові уявлення соціумів. Фразеологізація, яка відбувається за типовими принципами й різними моделями (у вузькому значенні слова), ґрунтується передусім саме на прототипах на концептуальному рівні і відповідно символах-словах на вербальному (звичайно, символічним може бути й процесуально організований фрейм). Наприклад, коли розглянути усталені порівняння, то виявляється, що типова для досліджуваних мов модель “ознака-атрибут (чи слово такий) + як прототип” заповнюється у цих мовах компонентами часто відмінними, що пояснюється специфікою концептуальних картин світу (певний атрибут приписується певному об'єкту дійсності).

Отже, інтерлінгвальне та специфічне існує в першу чергу на рівні ментальних репрезентацій. Спримітизована описова модель ментальної репрезентації певного об'єкта (чи навіть явища, процесу і т. ін.) складається із структурних частин – релевантних слотів, існування яких визначається за належністю об’єкта до відповідної категорії – істоти, артефакти тощо. Проте примітивність такої моделі випливає з того, що важливим у репрезентації будь-якого об’єкта виявляється його залученість до певних процедур, дій чи процесів. Слоти “заповнюються” специфічною інформацією (правдивою для наївної картини світу). Якщо абстрактне поняття концептуалізується в термінах базової ділянки “Артефакт”, то під час концептуалізації використовуватимуться параметри, за якими оцінюється саме артефакт, як-от: вага, розмір, температура тощо. Абстрактному поняттю даватимуться характеристики й відповідно оцінки, аналогічні тим, що дає людина артефакту за допомогою всіх своїх органів відчуття. Напрямки перенесення чи змішування концептуалізованих ділянок постійно привертають увагу дослідників. Г.Н. Скляревська, досліджуючи процеси метафоризації на лексичному рівні, вважає, що метафоризація відбувається за такими напрямками: 1) предмет Þ предмет, 2) тварина Þ людина, 3) людина Þ людина, 4) предмет Þ людина, 5) предмет Þ фізичне явище, 6) предмет Þ психічне явище, 7) предмет Þ абстрактне поняття, 8) фізичне явище Þ психічне явище [28, с.65–66]. На думку Д.О. Добровольского, В.Т. Малигіна, Л.Б. Коканіної під час творення ідіом відбувається метафоризація в напрямках, позначених Г.Н. Скляревською 8), 2), 4) [29, с.19]. Напрямки метафоризації, виділені Д.О. Добровольським та його колегами, стосуються лише ідіом. Проте напрямки метафоризації у фразеології (у широкому розумінні її обсягу) є надзвичайно різноманітними. В.Д. Ужченко й Л.Г. Авксентьєв переконані, що "перенесення здійснюється: 1) з неістоти на неістоту (молочні ріки і кисельні береги), 2) з особи на предмет (діал. красна пані "веселка"), 3) з особи на особу (маг і чарівник), 4) з істоти на особу (держати під крилом)" [30, с.105]. Аналіз, на мою думку, найнаочнішого прикладу перенесення інформації – атрибутивного порівняння (порівняння, створеного на основі декларативного фрейму), свідчить про велику кількість зіставлюваних у процесі фразеотворення ділянок. Власне порівняння демонструють зв’язки між концептуалізованими ділянками. Важко стверджувати, що саме є первинним – порівняння чи інші типи фразеологізмів, видається, що все-таки пріоритет мають порівняння, в яких експліковано когнітивну операцію “порівняння”. Така операція традиційно розглядається як один із етапів творення метафори. У "найпростіших" атрибутивних порівняннях, які стосуються людини, атрибут подається експліцитно (укр. гарна, наче рожа) на відміну від порівнянь, де атрибут є імліцитним (укр. дівчина, як сметана). Порівняння з імпліцитним атрибутом базуються на наївній символічній картині світу. Подамо лише окремий фрагмент фразеологічних перенесень, за допомогою яких вербалізуються значення, що стосуються людини [31]: людина, частина тіла людини або тварини → людина (Обідраний, як старець. Обідраний, як швед. Голий, як долоня); тварина → людина (Волохатий, як медвідь. Босий, як пес. Гарний, як павич); рослина → людина (Голий, як липа. Гарна, наче рожа. Дівка, як тополя. Дівка, як верба: її не поливай, а вона росте – інформація подається без експлікації атрибуту, але часом з подальшою вказівкою на той чи інший атрибут); міфологічна істота → людина (Голий і сухий, як турецький святий); артефакти: музичний інструмент → людина (Голий, як бубон); господарський інструмент → людина (Дівка, як прищіпка); посуд → людина (Голий, як пляшка); продукт → людина (Дівчина, як сметана); зброя → людина (Така дівка, як гармата); період часу → людина (Гарна, як весна. Молодиця, як тихеє літо); зірка → людина (Гарна, як зіронька на небі. Дівчина, як зіронька, як сонечко); стихія → людина (Гарний, як вогонь. Дівка, як вогонь); матеріал → людина (Дівча, як злото); елемент ландшафту → людина (Гола, як терменський ліс, де чоловіків бере біс. Стар, як яр) тощо.

Коли вербалізація відбувається шляхом зіставлення концептуальних ділянок людина та істота й використовується структурна модель 'атрибут + опорне слово', людина позначається зоонімом, а характеристика дається переважно атрибутом, проте не можна виключати символічного значення опорного слова, яке є позначкою концептуальної інформації, а саме відповідного концепту. Отже, як свідчать приклади, відбувається змішування ряду концептуальних ділянок, що притаманне й іншим тематичним групам фразеологізмів. Узагальнивши викладене вище, можна зробити висновок, що у фразеологічній системі під час вербалізації значень здебільшого відбувається взаємодія між такими концептуальними ділянками: людина, істота (з міфологічною включно), артефакт, речовина, рослина, стихія, елемент ландшафту, період часу → людина; тварина → фізичне явище, психічне явище; рослина → соціальне явище; предмет → предмет (в термінології В.Д. Ужченка і Л.Г. Авксентьєва, з неістоти на неістоту) [30, с.105]); елемент ландшафту, предмет → абстрактний концепт; фізичне явище → психічне явище, соціальне явище (процес); психічне явище → соціальне явище. Перенесення “з особи на предмет” [30, с.105] характерне для поетичної метафори. А також використовується здебільшого в межах лексичної системи, і тому сьогодні ми маємо вже так звані мертві метафори на зразок ніжка стола. Власне вже означення “мертві” свідчить, що такий спосіб метафоризації стосується ранніх етапів формування лексичних фондів і не надто зачіпає фразеологічні фонди.

У досліджуваних мовах спостерігається високий ступінь зіставності концептуалізації абстрактних понять. Спільним є те, що абстрактні поняття процесуального характеру концептуалізуються в термінах нижчих понять. Для позначення інтелектуальних процесів, зокрема, розуміння, використовуються терміни фізіологічного сприймання (тілесного відчуття) – бачення, відчуття. Інтелектуальні процеси вербалізуються у фразеології через одиниці, які містять слова, що прямо пов’язані з цим процесом, це як правило іменники (думати → думка, гадати → гадка, розуміти → розум): ані (ні) гадки [собі (ані́ думки)]ні про що не думати’; думка (гадка) западає (лізе, приходить) xто-небудь починає думати над чимсь’; [і] в голову (в думку) [собі́] не брати не думати, не здогадуватися про що-небудь’. Привертає до себе увагу той факт, що процес думання подається у “фразеологічній” картині світу як такий, що не залежить від волі людини. У цьому сенсі можна провести паралель з вербалізацією психічних станів, які також “охоплюють” людину, впливають на людину поза її волею. Слова, які називають інтелектуальні процеси та стани думати, знати, виступають компонентами ФО, однак одиниці із вказаними компонентами не вербалізують сфери значень пов’язаних з процесами мислення: укр. і не думатине мати наміру, не збиратися’; у ФСУМ [32] зафіксований лише один фразеологізм з компонентом пам’ятати (не пам’ятати себе), проте багато ‑ з компонентом пам’ять. Численними є фразеологічні одиниці, у які входять відповідні символи: укр. вбивати / вбити в голову ‑ рос. вбить в голову; вколотить в голову; укр. вбивати / вбити собі́ в голову – рос. вбить себе в голову; укр. ламати [собі́] голову – рос. ломать голову; укр. прийти́ / приходити в голову (на розум, на ум і т. ін.) – рос. взбрести в голову или на ум;  укр. голова макітриться ‑ рос. голова идет кругом у кого; укр. – не виходить з голови́ (з думки) рос.  не выходить из головы, из ума; укр. втрачати (губити, тратити) / втратити (згубити, стратити) голову  ‑ рос. терять голову; укр. крутити / покрутити мі́зками (мозком, головою, розумом.) ‑ рос. шевелить мозгами тощо. Жестові образи у фразеологізмах, що вербалізують інтелектуальні процеси, зустрічаються не часто на відміну від тематичної групи ФО, пов’язаної з психічними станами людини. Наприклад, багатозначна ФО: укр. чухати / почухати потилицю. Інтуїтивні інтелектуальні процеси вербалізуються в термінах фізіологічних відчуттів: укр. нюхом чути / почути; нутром (серцем) чути (відчувати) / відчути. Фразеологізм укр. пахне смаленим (смаженим, гірчицею, тютюном) у тексті супроводжується словами здогадатися, розуміти тощо: Зачувши войовничі вигуки Одарки, лікар здогадався, що пахне смаленим. Не гаючись, замкнувся у своїй кімнаті (Ю. Збанацький); Переляк добре витвережує хмільні голови. Більшість бандитів, зрозумівши, що тут пахне гірчицею, рачки поповзли назад (В. Вільний). Вихопивши із ярма занозу, відскакує [Тимко] вбік, чекає, коли Прокіп зробить до нього перший крок. Але той, мабуть, розуміє, що в повітрі пахне смаленим, стоїть, не рухаючись, тяжко сапає (Григорій Тютюнник) [33]. У процесі фразеологічної вербалізації активної інтелектуальної діяльності використовуються образи, пов’язані з фізичними рухами, аналогічно для позначення мовленнєвого впливу ‑ терміни з концептуальної ділянки фізичного впливу.

Досліджено, що концептуалізації емоцій властива персоніфікація, сприйняття емоцій як рідин, вогню, світла, стихій (використання під час вербалізації термінів власне цих концептуальних ділянок) [34, с.410-411; 35, с.385-399]. Особливо важливим, на мою думку, є той факт, що в основі більшості фразеологічних концептуалізацій психічних етанів лежать процесуальні фрейми. Фразеологія має величезний обсяг, тому перелік "фразеологічних" метафор, звичайно ж, є відкритим. Концепти, яким притаманне розгортання у часі, тобто процесуальність, вербалізуються, як дослідив Дж. Лакофф, через типові для багатьох мов метафоричні моделі, а саме: the Container schema ‘Модель Контейнер’, the part – whole schema ‘Модель частина – ціле’, the link schema ‘Модель зв'язок’, the center – periphery schema ‘Модель центр – периферія’, the source – path – goal schema ‘Модель джерело – шлях – мета’ [36, с.271-278]. Так, наприклад, дія, виконувана суб'єктом над об'єктом, метафорично позначає у фразеології насильство, побиття (вербалізується в термінах якого-небудь професійного чи трудового процесу), аналогічне значення має давання чи передавання (частувати, пригощати → їсти, скуштувати) [37]. Фактичний матеріал переконує в тому, що символи відіграють значну роль у процесі фразеотворення. Наприклад, на основі базової метафори "подорож" існує велика кількість ФО, відтінки значення яких мотивуються саме символічним компонентом, що позначає "мету руху" (укр. дійти до вух, до гроша, до живого, до риски, до серця, до краю та багато інших).

Отже, під час творення фразеологічного значення простежуються певні закономірності: фразеологізація ґрунтується на базових метафорах чи базових метафоричних принципах спільних для різних мов; кожній з базових метафор відповідає певний перелік структурних моделей; структурні моделі пов'язані в свою чергу з символами (чи їх базовими опозиціями). Іншими словами, обсяг значення фразеологізму пов'язаний не в останню чергу з обсягом значення компоненту-символу; одна і та ж абстрактна сутність може одночасно концептуалізуватися за різними принципами в межах тієї самої мови; традиції перенесення інформації з однієї ділянки в іншу пов'язані з культурою (міфологічною, релігійною, політичною, соціальною, історичною тощо терміносистемами) певного народу. Культура “визначає” з якої сфери людської діяльності буде запозичений вихідний концепт, сцена чи сценарій, використовуваний для вербалізації певного смислу. Першочерговим завданням сучасної лінгвокультурології видається визначення переліку, чи навіть тезаурусу, культурно значимих концептів досліджуваних мов, що дасть можливість обґрунтовано говорити про інтерлінгвальне та специфічне у мовних та концептуальних картинах соціумів.

Література

  1. Wierzbicka A. "Cultural script`s": A new approach to the study of cross-cultural communication // Language contact and language conflict. – Amsterdam / Philadelphia, 1994. – Р.68-87.
  2. Wierzbicka A. Angst // Culture and Psychology. ‑ London, 1998. ‑ vol. 4. ‑ N 2. ‑ Р. 161-188.
  3. Wierzbicka A. Understanding Cultures Thought Their Key Words (English, Russian, Polish, German, and Japanese. – New York – Oxford, 1997.
  4. Wierzbicka A. Japanese cultural scripts: cultural psychology and “cultural grammar” // Ethos. – 1996. – vol. 24. – No 3. – Р.527-555.
  5. Никитина Е.С. О концептуальном анализе в народной культуре // Логический анализ языка: Культурные концепты. – М., 1991. ‑ С.117-123.
  6. Рябцева Н.К. "Вопрос": прототипическое значение концепта // Логический анализ языка: Культурные концепты. – М., 1991. – С.72-77.
  7. Воркачев С.Г. Национально-культурная специфика концепта любви в русской и испанской паремиологии // ФН. – 1995. – № 3. – С.56-66.
  8. Воркачев С.Г. Концепт Счастья: понятийный и образный компоненты // ИАН, 2001. – Т.60. – № 6. – С.47-58.
  9. Телия В.Н. Русская фразеология: семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. – М., 1996.
  10. Маслова В.А. Введение в лингвокультурологию. – М., 1997.
  11. Прохорова С.М. Сопоставительный анализ русских и белорусских фразеологизмов с компонентами душа, тоска, судьба // Национально-культурный компонент в тексте и языке. Матер. II Междунар. науч. конфер. – Минск, 1999. – Ч.2. – С.31-36.
  12. Шаховский В.И., Панченко Н.Н. Национально-культурная специфика концепта "обман" во фразеологическом аспекте // Фразеология в контексте культуры. ‑ М., 1999. ‑ С.285-288.
  13. Кононенко В.І. Мова і народна культура // Мовознавство. – 2001. ‑ №3. – С.62-69.
  14. Радзієвська Т. Іменники думка, гадка, ідея: до проблеми опису концептів ментального поля // Лінгвістичні дослідження. Зб. наукових праць. Вип. 6. – Харків, 2001. – с. 33-37.
  15. Мокиенко В. Украинская фразеология (resp. паремиология) и русская картина мира // Słowo. Tekst. Czas. Materiały IV Międzynar. konf. nauk. – Szczecin, 2000. – С. 25-33.
  16. Алексеенко М. Концепт культуры в языковом выражении // Słowo. Tekst. Czas. Materiały IV Międzynar. konf. nauk. – Szczecin, 2000. ‑ С.46-50.
  17. Кочерган М.П. Контрастивна семантика на порозі нового тисячоліття // Проблеми зіставної семантики. Зб. наук. статей. Вип.5. – К., 2001. – С.3-8.

18. Ульманн С. Семантические универсалии // Новое в лингвистике. Вып. V (Языковые универсалии). – М., 1970.

  1. Роль человеческого фактора в языке. Язык и картина мира. – М., 1988.
  2. Сукаленко Н.И. Образно-стереотипная языковая картина мира как отражение эмпирического объединенного сознания. – Автореф. диссер. ...докт. филол. наук. – К., 1991.
  3. Метафора в языке и в тексте. – М., 1988.
  4. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология. К., 2000.
  5. Сорокин Ю.А. Антропоцентризм vs. Антропофилия: доводы в пользу второго понятия // Фразеология в контексте культуры. – М., 1999. – с. 52-57.
  6. Подлесская В.И., Рахилина Е.В. “Лицом к лицу” // Логический анализ языка: Языки пространств. – М., 2000. – С. 98-107.
  7. Левченко О.П. Принцип зооцентризму у фразеотворенні // Проблеми зіставної семантики. Випуск 5. Збірник наукових статей. – К., 2001. – с.206-209.
  8. Гачев Г. Книга удивлений, или Естествознание глазами гуманитария, или Образы в науке. – М., 1991.
  9. Ашукин Н.С., Ашукина М.Г. Крылатые слова: Литературные цитаты; Образные выражения. – М., 1988.
  10. Скляревская Г.Н. Опыт системного описания языковой метафоры в словаре // Национальная специфика языка и отражение ее в нормативном словаре. – М., 1988.
  11. Добровольский Д.О., Малыгин В.Т., Коканина Л.Б. Сопоставительная фразеология (на материале германских языков). – Владимир, 1990.
  12. УжченкоВ.Д., АвксентьєвЛ.Г. Українська фразеологія. – Харків, 1990.
  13. Українські прислів’я, приказки та порівняння з літературних пам’яток / Упоряд. М.М.Пазяк. – К., 2001.
  14. ФСУМ – Фразеологічний словник української мови. – К., 1993.
  15. Інтегрована лексикографічна система “Словники України”. – НАН України, Український мовно-інформаційний фонд, 2001. – Версія 1.0.
  16. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Теория метафоры. – М., 1990. – С.387-415.
  17. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – М., 1999.
  18. Lakoff G. Women, Fire and Dangerous Things: What Categories Reveal about the Mind. – Chicago and London, 1990.
  19. Левченко Е. Метафорические принципы во фразеологии // Слово. Фраза. Текст. Сб. науч. статей к 60-летию проф. М.А. Алексеенко. – М., 2002. – С.242-249.

Метафоричні принципи та інтерлінгвальне й специфічне у мовних картинах світу // Мова і культура. — Київ, 2003. — Вип. 6. — Т. ІІІ/1: Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. — С. 190–198.