Проблема символу належить одночасно до кола філософських, культурологічних і лінгвістичних проблем, вона пов'язана з розумінням природи мови, із проблемою власне розуміння як процесу. Представники різних шкіл як у філософії, так і у лінгвістиці розглядали цю проблему (Г. Сковорода, М. Костомаров, О. Потебня тощо). Найцікавіше, що О. Потебня аналізував і символічні дії, а не лише "предметні" символи, виявляючи, за сучасною термінологією, типові метафори та їх символи, такі як пиття води чи вина, розливання, розсипання тощо. Низка фундаментальних праць, присвячених вивченню природи символу, написана О. Лосєвим (1976, 1991). Аналізуючи особливості символу, філософ вказував, що у символі є смисл, який водночас узагальнює і створює безмежну смислову перспективу.

Важливу проблему лінгвокультурології становить національно-культурна специфіка символів. Символ у різних мовах має за собою різні концепти, з притаманним їм своєрідним асоціативним полем і “міжконцептними” зв'язками. Отже, завдання цього дослідження – це з’ясування специфіки символів влади, використовуваних сучасною українською публіцистикою. Символіка, використовувана сучасною публіцистикою, ґрунтується на “старих” метафоричних та метонімічних принципах, однак вербалізація відбувається у термінах новітніх понять. Власне у сучасній символіці влади простежується щонайменше два концентри символів: традиційні національні та нові, пов’язані з політехнологіями, - однак і ті, й інші сягають архетипу. Принциповим є те, що не лише міф ґрунтується на архетипних опозиціях, містить архетипи, архетипність у сприйнятті та відображенні дійсності властива й сучасній людині. Архетипність як властивість людської свідомості чи архетипність як спосіб організації дискурсу спостерігається у різноманітних новітніх текстах культури, на архетипи спираються тексти реклами та політтехнології, не говорячи вже про публіцистичні тексти. Так, наприклад, Т. Чередниченко, аналізуючи “малі арт-форми” (естрадні пісеньки-хіти), говорить про те, що такі витвори “пестять” архетипні звички свідомості, це твердження можна застосувати і до створюваної сьогодні символіки влади. Експлуатація культурно (а точніше - національно) значимих концептів особливо яскраво виявляється у політтехнологіях, про що свідчать назви партій, що борються за владу (“Наша Україна”, “За єдину Україну!”, “Батьківщина”, “Собор”, партія Праці, “Трудова Україна”, “Справедливість”...), що пояснюється законом “приєднання символів”, на думку Г. Почепцова.

У “Словнику символів культури України” (2002) подаються як символи влади лише дукач, Запорізька Січ, шапка. Однак передусім влада асоціюється із ієрархією, структурою, що має ланки (вищі і нижчі) тощо. Символом влади є посада (трон → крісло). Серед найчастіше згадуваних національних символів влади, активно використовуваних у сучасних ритуалах, – булава, пернач та інші символи гетьманської, полковницької влади. Відбувається переосмислення “старої”, міфологічної символіки: “На них (на ґратах – О.Л.) – чорні орли як символ агресивної влади. Увесь цей “репресивний” блок скріплюють чорні стрічки, які б мали означати не тільки траур за демократією, а й усе те темне, що молодь вкладає у поняття теперішньої влади” (POSTUP – ПОСТУП №43 (701), 17-18 березня 2001 року). Поширені у багатьох культурах символи влади – субконцепти концепту Зброя, так, наприклад, “Українська правда” подає інформацію під заголовком “Сокира, як символ президентської влади”.

Заміна радянських реалій на демократичні (хоча б теоретично) призвела до появи низки символів, що претендують на статус національних. Г. Почепцов зазначає, що “є чіткі географічні символи. Уолл-Стрит і Білий дім входять до символіки Америки, а Красная площадь і Кремль описують Росію. На відміну від них така символіка ще не напрацьована Україною”. Не витворилася символіка державних інституцій України, однак існує її географічна символіка, як-от: Дніпро, Запорізька Січ, а Чигирин – символ гетьманської влади. Однак простежується формування символіки України як держави, її інститутів влади (не йдеться про офіційні символи держави такі, як прапор чи герб, а метафоричні у широкому значенні). Серед нових “географічних” символів влади: “Печерські пагорби переповнені чутками про зустрічі екс-прем’єра та Президента... І це все відбувається за очевидного намагання політичних та інформаційних ресурсів Банкової розколоти ющенківський блок “Наша Україна” ще в зародкові” (ПіК, № 33 (116), 6).

Сьогодні в українському політичному семіопросторі формується ядро символів-персоналій, називаних у пресі запозиченим з економіки неологізмом бренд: «Наразі ж є потужний бренд – «Ющенко» – і є низка політиків, які старанно «юзають» цей бренд» (Поступ, №183 (1238), 4). У публіцистичних статтях, присвячених політиці, з’явилося поняття, яке родом із шоу-бізнеса, “розкручений чиновник”.

Найяскравішою ілюстрацією концепту Влада є опис владних стосунків у термінах кримінального світу, у чому не виявляється специфіки українського мовно-культурного простору.

Спостерігається побудова символіки влади на основі архетипних структур, використання відновленої національної символіки та експлуатація значимих для соціуму концептів.

 

Символ влади у сучасній публіцистиці // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції : Матеріали щорічної науково-практичної конференції. — Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. — Ч. 2 — С. 287–289.