Spis treści

Проблема символу належить одночасно до кола філософських, культурологічних і лінгвістичних проблем, вона пов'язана з вивченням природи мови, із проблемою розуміння як процесу. Представники різних шкіл як у філософії, так і в лінгвістиці розглядали символ саме в цьому аспекті [12, 320-359; 5, 216-257]. Можливо, першу символічну концепцію культури в історії української філософії створив Г. Сковорода, до досліджень символіки зверталися М. Костомаров, О. Потебня, низка фундаментальних праць, присвячених вивченню природи символу, написана О. Лосєвим [12; 13]. Над проблемою символу як компонента фразеологічної одиниці працювали Т. Черданцева [20; 21], В. Ужченко, Л. Авксентьєв [16], В. Кононенко [8; 9], В. Жайворонок [6; 7] та ін.

Важливу проблему лінгвокультурології становить національно-культурна специфіка символів. В. Кононенко зазначає, що "перехід від архетипового символу до власне національного локалізованого відбувається шляхом складних семантичних трансформацій, зумовлених метафоричним переносом на ґрунті даної етнокультури, з опорою на відповідні фонові знання / певний набір пресупозицій" [8, 33]. Використання символів у фразеологізмах спричиняє, з одного боку, скорочення коду, бо значення збагачується ще й символічною складовою (яка транслює експресивність, емоційність, загалом містить оцінку), з іншого – символ у багатьох випадках ускладнює фразеологічну одиницю національно-культурною своєрідністю. Одному й тому ж символу в різних мовах відповідають нетотожні концепти з притаманним їм своєрідним асоціативним полем і "міжконцептними" зв'язками. Отже, важливе завдання лінгвокультурологічного дослідження – це моделювання чи реконструкція на мовному рівні концепту (чи його ядерної частини – прототипу), що стоїть за символом. Прототипна модель дозволяє зрозуміти основи символотворення [10]. Фразеологічні символи є невід'ємною складовою частиною символів культури, але у межах фразеологічних систем вони набувають специфічної символічної навантаженості. Ядерна частина символіки фразеологічного компонента перетинається із символікою знака в інших текстах культури, але не тотожна їй, тому ставиться завдання проаналізувати зв'язки у напрямі від компонентів-символів до концептів, а, з іншого боку, від концептів до компонентів-символів. Знаки культури мають певну ієрархічну організацію (у цьому мусимо погодитися із структуралістським підходом). Рівень володіння мовою, розуміння іншої культури визначається і таким фактором, як знання прецедентних текстів культури і мови. Фразеологічні одиниці відповідають усім вимогам, щоб бути віднесеними до прецедентних текстів. Водночас фразеологізми є знаками, символами прецедентних текстів (міфів, байок, казок, легенд тощо). І поряд з цим, у своєму складі фразеологізми містять компоненти-символи. До символів відносимо такі компоненти ФО, які зберігають семіотичну навантаженість у будь-яких текстах культури, їх символіка розвинулася, можливо, саме через скорочення фразеологізму до слова. З одного боку, у такій "культурній" опрацьованості символу в різних культурних сферах виявляється його значимість, а, з іншого, саме відмінності у сферах застосування символу в різних мовах – одне із джерел асиметрії. "Ганс Шпербер, спираючись на ідеї Фрейда, встановив один "семантичний закон"... Якщо ми цікавимося яким-небудь предметом, то він стає для нас джерелом аналогій під час опису інших предметів; у термінології Шперберга він стає центром "метафоричної експансії" [17, 276]. Фрагмент такої "метафоричної експансії" ми спостерігаємо у фразеології щодо певних ідеографічних груп.

Мета нашого дослідження – на матеріалі творів Г. Квітки-Основ'яненка показати національно-культурну специфіку символів різних ідеографічних груп. Твори Г. Квітки-Основ'яненка – це надзвичайний скарб для фразеолога, для лінгвіста, який прагне змоделювати національну мовну картину світу, її симболарій, метафори, прототипи, стереотипи, концепти.

В. Гак вважає, що найскладніші випадки асиметрії постають у ситуації, коли реалії існують в обох цивілізаціях, але відрізняються деталями: а) структура і функції реалій не збігаються у двох культурах; б) сполучуваність реалій різна в різних культурах; в) різна частотність подібних реалій [3, 143]. Зауважимо, що такий тип асиметрії є найчастотнішим. Відмінності фразеологічних знаків стосуються фреймових, атрибутивних характеристик об'єкта-символу, кількості ФО з використанням цього компонента у його символічній функції, хоча у фразеологічній системі спостерігається деактуалізація символічності слова. В. Гак виділяє три принципово важливих типи асиметрії з погляду структури мови: семіотичний, парадигматичний, синтагматичний [3, 145-150].

Ядро українських фразеологічних рослинних символів складають: укр. верба, дуб, калина, осика, тополя, мак, рожа, рута, ряст тощо. Спостерігається асиметрія символів у різних фольклорних жанрах (лірична та обрядова пісня, замовляння) та фразеології. Загалом рослинні символи не втратили зв'язку з міфом та ритуалом, вони збереглися завдяки своєму функціонуванню у народній пісні та замовляннях. Етноспецифічно позначені такі компоненти українських ФО, як барвінок, гарбуз, любисток, рута, ряст тощо. У творах Г. Квітки-Основ'яненка знаходимо низку символів, позначених виразною національною специфікою. Наведемо приклади асиметричних рослинних символів. У поезії поширені гіпероніми цвіт, квітка, квіти, які мають символічне значення, натомість у фразеології української, російської, польської мов використовуються зрідка. Квітка загалом позитивний багатозначний символ: гарна – укр. як [та] квіточка (квітка) 'дуже гарна' [15]. У польській фразеологічній системі: ładne kwiatki 'wyraźenie podkreślające czyjeś zdumienie, oburzenie, spowodowane ujawnionymi faktami, zaistniałą sytuacją' [23, 333], натомість в українській існують одиниці: хороша ягодка [14, 152]; зібралося по ягодці (один од одного гірший) [14, 163]; Аби цвіт, а ягідки будуть [14, 239]. Однак в українській фразеології існує одиниця, наділена яскравою образністю, що сягає весільних обрядодій: "Оттак раз, на клечальній неділі, була Маруся у своєї подруги у дружках на весіллі і сиділа за столом ... Як пришивали боярам до шапок квітки, то усі клали по шагу, хто-хто два..." ("Маруся"). Словосполучення на позначення весільної обрядодії зазнало переосмислення: "...так та такого поприклада, таку квітку пришпилить, що і через тиждень сорому не збудиш" ("От тобі й скарб")). У словниках знаходимо: укр. пришивати (пришпилювати) квітки / пришити (пришпилити) квітку кому, яку 'ображати когось в'їдливими репліками, дошкульними словами; обзивати, давати клички, насміхатися над кимсь' [15]. Цей образ, як видається, позначений національно-культурною специфікою. Так, наприклад, у польській фразеологічній системі також через процесуально організований фрейм, який містить цей символ, передаються інші значення: плск. odejść, odchodzić z kwitkiem 'nic nie wskórać, nic nie załatwić' [23, 334]; odprawić, odesłać, odsyłać kogoś z kwitkiem 'nie załatwić czyjejś prośby, sprawy, odprawić kogoś z niczym' [23, 334].

Ще один із специфічних українських символів, через який вербалізується концепт Сварка (Дорікання), знаходимо у Квітки-Основ'яненка: "...Звичайно як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити" ("От тобі й скарб"). Символічне значення компоненту морква видається асиметричним щодо російської та польської фразеологічних систем (укр. хатня морква 'сварка між подружжям' [19, 506]); процесуальний фрейм 'тертя якогось овочу' використовується як метафора (скребти моркву 'дорікати кому-небудь або лаяти, сварити когось' [19, 819]; моркву скребе (струже, скромаде) [14, 182]; терти моркву кому 'глузувати, кепкувати з кого-небудь, уїдливо дошкуляти комусь' [19, 880]). У польській фразеологічній системі образ присутній, але вербалізує інше значення: skrobać komu marchewkę 'deptać komu po piętach' [24, т.1, 422], пор. також польськ. kaźdy sobie rzepkę skrobia 'kaźdy dba o swoje interesy' [24, т.2, 84]. У російській фразеологічній системі компонент пов'язаний з концептом Ніколи: рос. морковкино заговенье 'неопределенно отдаленное время; время, которое никогда не наступит' [18, 161], але рос. Морковкино-разговѣнье, день успенія, 15 августа [4, т.2, 347]. Витлумачення символу гарбуз не потребує коментарів: "До того лиха, що йому учора Йосипівна Олена, панна хорунжівна, піднесла, мов тертої під ніс кабаки, печеного гарбузця..." ("Конотопська відьма").

Символи, використані Г. Квіткою-Основ'яненком, відтворюють, зокрема, основні прототипні уявлення про кольоронайменування: "Почервоніла, як калина, закрилась рученьками і голову похилила"; "...Личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте"; "Маруся, вийшовши із кімнати, засоромилась – господи! Почервоніла, що твій мак..." ("Маруся"); "...От вона то почервоніє, як мак, то побіліє, як полотно..."; "...Сказала Олена та й почервоніла, як кармазин, і язик став мов повстяний"; "...А личком біленька, як чумацька сорочка, та ще к тому мов граблями уся твар її подряпана" ("Конотопська відьма"); "...Травонька по городам зеленіє, як те сукно..." ("От тобі й скарб").

За матеріалами фразеологічних картин світу можна реконструювати стереотипні уявлення народів про сусідів. Найбільш частотними етнонімами-компонентами в українській фразеологічній системі є москаль, жид та циган. Шмельові розглядають образи представників інших народів на матеріалі анекдоту [22]. Походження частини українських фразеологічних одиниць, ймовірно, також сягає анекдоту чи суміжних з ним прозових фольклорних жанрів, на що наштовхує вже саме подання матеріалу у збірці Номиса: фразеологізми частково супроводжуються короткими оповіданнями, які розтлумачують етимологію одиниці. Докладний розгляд етнонімів-символів у фразеологічних системах потребує окремого дослідження, ми ж наведемо лише декілька промовистих, з нашого погляду, прикладів українських стереотипних уявлень, які знаходимо у творах Г. Квітки-Основ'яненка: "А Прокіп Ригорович ще тільки почув, об чім Левурда став прохати, та так і затрусивсь, неначе циган на морозі..." ("Конотопська відьма"); "...а тільки нігде правди діти, як почув, яка є панщина у пеклі на тих, хто то повісті, то усякі ледащі книжки пише, так мене аж циганський піт пройняв"; "...адже чорти ні по-якому більш не говорять, як по-жидівськи"; "...як набіжать гоги та магоги, мов кримська татарва..." ("От тобі й скарб"); "Ївга його, було, стережеться, як того татарина..." ("Козир-дівка"); "Коли б, сказати, в нас постой, то так би і буть: від москаля не вбережешся..." ("Перекотиполе"). Перелік етнонімів, "вживаних" у фразеології, зумовлюється переважно геополітичними обставинами. В українській фразеології використовується низка етнонімів, як-от: грек, жид, латиш, литвин, лях, мазур, москаль, мурин, нагаєць, німець, арап, татари (басурмани-татари), турок, чех, швед, циган тощо та самоназви – русин, хохол, гуцул, бойко; у російській: хохол, жид, циган, немец, бусурманин тощо; у білоруській: жид, циган, німець, турок, швед тощо; у болгарській: вірменин, німець тощо, у польській: австріяк, грек, англієць, жид, циган, русин, турок, негр тощо. У фразеологічних системах слов'ян зустрічаються назви таких етносів, як цигани та євреї. О. Бєлова пояснює ставлення слов'ян до євреїв та циган тим, що у народній свідомості обидва етноси пов'язані з нечистою силою, відмічені тавром неприкаяності тощо [1, 74]. Отже, етноцентрична оцінка й оцінність, побудована на ній, притаманні різним фразеологічним системам. Специфіка національної мовної картини світу полягає у переліках таких етнонімів, позначених оцінкою, які відрізняються від мови до мови, що пояснюється історичними причинами.

Ще один цікавий аспект дослідження фразеологічної символіки на матеріалі творів Г. Квітки-Основ'яненка – вербалізація психічних станів. Зокрема, "образ" гніву, створений автором на сторінках повісті "Конотопська відьма", відбиває стереотипні уявлення соціуму про цей стан. Прикметно, що письменник змальовуючи поведінку Прокопа Ригоровича, використовує практично увесь репертуар "фізіологічних" метафор, які вербалізують концепт Гнів: "О бодай ви показились і з козаками, і з хворостиною, і з ліками, і з начальством! – кричав на усю вулицю Ригорович, а сам як не лопне з серця"; "...Так командував Ригорович, аж підскокуючи круг ставка, та з серця аж зубами скрегоче"; "...Кричав як опечений Прокіп Ригорович та аж запінивсь як скажений, бачачи, що нічого відьмі не зробить і що вона над ним кепкує"; "А Ригорович аж увесь чуб обірвав собі з серця..."; "...Вже коренив-коренив, вичитував-вичитував, аж піна йому з рота б'є, мов у скаженого... ... Отто він зоставсь сам собі у хаті та й сумовав, і журився, і з серця понаривав собі з голови волосся повні жмені... та як здума, що вже не можна нічим діла поправити, та так і заголосить, аж завиє, мов панотцевський хірт, та й подереться на стіну"; "Вже вдесяте товкмачив себе то по голові, то по грудях кулаччям і тільки що надумав було головою об стіну товктись..." ("Конотопська відьма").

Проблема символів тісно пов'язана з проблемою, яка сьогодні активно обговорюється в межах лінгвокультурології, визначенням культурно значимих концептів певної мовної картини світу. У лінгвокультурологічних дослідженнях постулюється національна специфіка низки російських концептів, зокрема рос. Тоска, Душа, Судьба, які вважаються ключовими концептами російської мовної картини світу (наприклад, у цьому переконана А. Вежбицька, яка називає ці концепти унікальними [2, 416]). Факти, отримані під час лінгвокультурологічного аналізу вказаних концептів, переконливо заперечують такі категоричні висновки [11]. Доказом їх інтерлінгвальності (хоча б слов'янської) можуть слугувати такі вживання: "Хвалив Бога і з тим прожив вік, що не вдався в тугу..."; "Ув однім тільки була в них журба: не давав їм бог діточок"; "А Василь собі нудить світом і не зна, на яку ступити"; "Мов лихоманка стрепенула Василя; поблід як полотно та аж руками схопивсь за коляку, щоб не впасти від журби"; "Засвітіте їх, проводіте мою Марусеньку і відайте: як горять ваші свічечки, так горить моє серденько від журби великої..."; "...і бажа батенька, щоб розвів її тугу"; "...а на серці туга така пала, що йому дух так і захватує; і сам не зна, від чого йому так є"; "Може, він вже об Марусі і не дума, а може, вже і жонатий, а я тільки потурбую Марусю і знову розважу її тоску" ("Маруся").

Національно-культурна специфіка фразеології в загальних рисах полягає: 1. у способі членування світу, що відображає особливості менталітету (по-перше, крайній прояв асиметрії – явище фразеологічної безеквівалентності, яке не заперечує існування аналогічних вербалізованих значень на лексичному рівні чи загалом у формі невербалізованої фонової національно-культурної інформації; по-друге, різна дискретизація певних концептуальних ділянок); 2. у способі вербалізації (використанні тих чи інших метафоричних принципів, прототипних уявлень); 3. у заповненні загалом типової для зіставлюваних мов метафоричної моделі на вербальному рівні специфічними компонентами (наприклад, безеквівалентними словами); 4. у відображенні прототипних та стереотипних уявлень, у фразеологічних ремінісценціях національних прецедентних текстів.